Суспільство

Затруднєніє…

Тіки шо хату продавав батьківську. Пошти продав.
Звоне чоловік, каже: «Хату продайте!»

— Та беріть, — кажу, — всьоравно стоїть порожня, город заріс як тропічеський лєс. Там уже завелися свободні нутрії, гадюки, а може даже й бєглі свині…

— А скіки ви за неї хочете?
— Та откуда ж я знаю, — кажу, — чоловіче добрий. По нью-йоркській біржі останнє обновлєніє на іркліївські хати було ще за Ковпака. Найвище цінилися тоді ті хати, що німці не спалили. А палені пагано розходилися чогось… Можна ще на airbnb погуглить… Ну, тоже вряд-лі. Лас-Вегас і Кейптаун там є, а Ірклія нема чогось, не в тренді… Скіки дасте, короче…

А він каже:
— Ну, я по Загородищу дивився, то проста хата — дві-три тищі. Якась там особенна, з білої цегли мені не нужна, мені батьків аби перевезти ближче…
— Ну, то давайте дві-три тищі, — кажу. — Хоча моя якраз із білої цегли, ну, я не накручую…
— Харашо!

Так затруднєніє моє в чому: «… дві-три тищі» — то він за гривні казав чи за доллари? Аж самому інтересно… А перепитать невдобно…

Якщо допустім, він мав на увазі долари, а я перепитаю: «За гривні?», то він, конєшно, бистро зметикує і скаже: «Да»! А якщо він мав на увазі гривні ізначально, то про долари питать буде якось цинічно….

В общим, хто зна що робить?
Ввечері ще перезвоне, казав…

Віталій Чепинога

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.