Я неприємно здивований, що поява Савіка Шустера на Книжковому Арсеналі спровокувала приступ нездорової ностальгії певної частини моїх френдів…
Я вважав і вважаю, що Шустер – це злоякісна постать в українській журналістиці.
1. Мене апріорі не влаштовує ведучий, який за 8 років роботи в Україні так і не навчився бодай вітатися державною мовою – я вже мовчу про обов’язкове знання мови тими, хто в кадрі. Всіх «ностальгаторів» я хочу спитати: ви дійсно хочете вернути на телеекран одномовного російськомовного іноземця, який ігнорував укр. мову в телеефірі? Ви бодай в одній країні бачили, щоб головне політичне шоу велося мовою нацменшини, найбільш агресивної щодо державності? Скажу так: Шустер – це улюблений журналіст малоросів.
2. А це нічого, що акціонерами студії Шустера були регіонали (Тігіпко, Рудьковський, Пилипишин, Писаренко), а співвласником – апологет Московського Патріархату Єлізаров? Тільки ідіот або колабораціоніст хотітиме повернення на медіа-ринок відверто регіоналівської структурки.
3. Я колись це писав, а зараз повторюся. Революція Гідності могла відбутися в тім числі й через те, що в ефірі не було Шустера. Через говорильню в Шустера регіонали завжди грамотно перебивали (збивали) інформаційну хвилю. Шустер – невід’ємна частина інформаційної політики режиму Януковича.
4. Він привніс у журналістику тренд на безпринципність та всеядність. За 8 років ви ніколи не чули ставлення Савіка до ключових проблем у країні. Він – заробітчанин із мікрофоном. Почерговий надавач слова тому, хто заплатив за можливість висловитися. Умілий модератор з байдужістю в очах.
5. Гостьову політику він будував на безвідмовному принципі: обов’язково – влада (регіонали, власники) і обов’язково – вигідні їм опоненти, які завідомо програвали в риториці. Грамотне опонування – виключалося. Хочете Шустера – то хотіть також Ганну Герман кожного тижня в ефірі, увесь Опоблок, усіх колишніх і реваншистів, а також – ура-патріотичних фріків, на чиєму тлі навіть Мураєв виглядатиме переконливо. Це – технологія шустеризації. Не йму віри, як узагалі можна цього не розуміти.
6. За останні три роки на екран потрапила ціла плеяда нових спікерів, які за часи Шустера не мали анінайменшого шансу потрапити в студію. Не замислювалися, чому? А тому що.
7. Я віддаю належне Савіку за те, що він започаткував новий формат політичних програм, та ще й поставив їх на комерційну основу (так званий абонемент за участь). Але: Шустер тим самим зробив політику різновидом медіа-видовища. Обговорення серйозних речей він перетворив у віртуальний спектакль, а глядача – в пасивного спостерігача за клоунадою. За це йому прощення не буде – за те, що політиків розцінює як рейтингоутворювальних персонажів, а не відповідальних людей, що творять країну.
8. До свободи слова Шустер не має ніякого стосунку. Він практикував не свободу слова, а свободу зливу. Він є репрезентантом типової для минулого десятиріччя кон’юнктурної журналістики, де всі з усіма дружать і грають варята на камеру.
Тому я Шустеру міг би сказати єдине: «Дякуємо за все – і до побачення назавжди».
Остап Дроздов
