Ляшко своєю буквою «Ш» чи то під черепашку-ніндзя «канає», чи середній палець усім показува…
І погляд такий, наче чогось хоче.
По-любому я його боюся. Висить над трасою — когось чека…
Вадим Петрасюк
Але. Ви ще не бачили нову новорічну празникову білборду з преображенною парсуною нашої предвічної рятівниці нації? О-о! Це Море і Феєрверк! Краса і Сила! Лід і Пломінь! Огень і Ніч! Афродіта і Піна!
Ю, Я і, пардон, Мнякий знак! Sensu obseno.
Візажистам-ретушерам-образотворцям-іміджмейкерам — три доземні поклони і підкупольні алилуя!
Творці класичних килимових мальовок з красунями ланями, лускатими русалками, карамельовими ольонками й ангелочками в гарнірі з буйних виноградних кетягів од заздрощів стукають кістяками, народні митці фотокліше з амурами-ружами і незмінними підписами «Любі мєня, как я тєбя!» чи «Прівєт із Адлєра!» нервово перевертаються у вічності!
Бо тут!.. Бо там!..
О, яка ж вона там! Патку мій, патку!
«Ліцом лєпа, бровмі созна, чрвльона губамі…» Чи то пак — душка, любка, мила, як голубка, рибка, птичка, цяця-молодичка.
Істину, істину кажу!
З любистком, чарами, солодкими речами…
На сю красу предивну конче требе зирити, як оце я вчора. Коли періщить сніг з дощем, хлюпавиця під ногами, а лютий оболонський вітрисько в пальці зашпари цвяхує. Коли темінь доокола, хоч у пику дай, — і раптом за брунатно-сизим рогом вона: в теплі-добрі, в огнях, у барвах, у макіяжі, ліфтину…
Пашить.
І щедро лукаві бісики пуска. Молявись, «пригорнись до серця мого, та не вважай ні на кого»…
Стоїш ошелешений, очима світиш, повіками лупаєш. Геть забувши про дружинине прохання купити півпаляниці й оселедця, у болотяно-сніговій кашуні пританцьовуєш, уже й приспівуєш про «і губоньки, і оченьки, і ніженьки, і рученьки».
Лялька! Цяцька! Іграшка!
Ото мав би змогу — їй-бо, на нашій столичній найкращій в Европі ялинці повісив би!
Валерій Ясиновський
