Цей текст прийшов до мене 2-го листопада, вранці. Я сидів у реанімації біля батька, тримав його за руку, але не знав, що він вже майже на тім боці… І раптом зі свідомості полилися отакі дивні рядки. Довелося швиденько записати. Отака таємниця творчості…
Чи здалося, чи тільки згадалося,
Та про це не напише ніхто.
Польовою дорогою пхалося
Чарівне стародавнє авто.
Мелодії клаксоном сіяло,
Електрокаром стати мріяло,
Та знало: доки пил не вляжеться,
Найкраща казка не розкажеться.
Між озерами й чаплячим висілком
Снився серпень сухезній стерні.
Від крайнеба до хутора Витівка
Бігли коні, також чарівні.
На сонце лагідне косилися,
У вірші вранішні просилися,
Та знали: поки пил не вляжеться,
Крутецька казка не розкажеться.
Певне, все зупиняється зрештою,
Незворотня така течія.
Лісовою звіриною стежкою
Прошкував звичайнісінький я.
І чарів теж мені хотілося,
Й на думці пісня ця вертілася,
Та знав: допоки пил не вляжеться,
Й погана казка не розкажеться…
Сергій Пантюк
