У цьому «братньому привітові» з «лобного мєста самодєржавія-православія-народності» — весь убивчий «русскій дух». «Голос музи тьомной» усіх пушкіних, достоєвскіх, солженіциних, іосіфовбродкіх з сімєонаміполоцкімі-кочубеями-іскрами-королєнками купно.
Гидке навіть обертонами, металом по склу, харамаркання про «наказаніє “орєшкамі” “святєйшаго” вурдалаки кіріла і його упирів, під “святостью” яких вгинаються гартовані колеса “чорних бумерів”. Скільки ще храмів по всій Україні загиджено пеклом їхніх захланних тельбухів і тяжким гріхом їхніх казань!
“Піруєт Пьотр”. У ботфортах з нарощеними до “імпєраторского вєлічія” обцасами піднімає жертовний кубок по вінця з теплою кров’ю “малоросов” і тягнеться патологічно довгою рукою до сірого чоловічка з чухонськими щілинами очниць і такими ж потрійними підошвами на куцих ніжках. Дзвонять криваві чари, дзвонять дзвони “блаженного”, “ісакія”, 
“нєвского”… Пекло гуля!
І “всесветная потєха” холопов – “от москви до самих до окраін” – “войнушка со старимі ізмєнніками новага русскага царя”.
А скільки на цій кривавій оргії чаркується, тостується й “уракає” наших “шельменків”, “янучар”, наших вінницьких “козаків”, черкаських “олійників”, прикиївських “сівковичів”… Скільки медведчуків, бужанських, шуфричів, табачників, кілінкарових, рабіновичів, бойків, сальдів? А скільки ще їх при чинній владі – цивільній і військовій? У Києві і на місцях.
“Біда навчить”, – казали колись старі люди. Не знаю… Вже й сам дожив до старості, але очевидної мудрості такої науки навіть з діоптріями не бачу.
Щовечора під нашим домом – “паризький автосалон”: з’їзд рестораційних гурманів. Автівки такі, що в салон кожної легко поміститься зенітний комплекс з обслугою. Та й ті, хто за кермом, віком та статурами вповні утворили б грізний штурмовий підрозділ. Але щовечора вони з’їзджаються сюди як на роботу. Тут їхня сита і комфортабельна цивільна оборона.
Погана аналогія, але щось мені і це відгонить алюзією пушкінської “Полтави”. “І царскій пір єго прєкрасєн” серед убитих і руїн.
Валерій Ясиновський
