Суспільство

Кавунячий масаж

Вперше я відчув, що Галичина є раєм на землі на початку 90-х, коли в селі з’явились приїжджі торговці, котрі обмінювали кавуни на бараболю! Кавуни!!! На бараболю??? Це було настільки незвично і фантасмагорично, що аж голова йшла обертом.

Дуже делікатесний та дефіцитний по галицьких селах в часи агонії СССРу фрукт (а згодом виявилось, шо взагалі ягода) раптом почали віддавати за бараболю! Не за гроші, бо їх ні в кого не було. За якимось диким співвідношенням один до скількись там, але обмінний курс нікого нецікавив, бо бараболі на Галичині в той час було безліч. Власне, Галичина на початку 90-х і складалась на 70% з картоплі, а решту займали люди, корови і купони.

Мені було навіть трохи шкода тих міняйл, чисто по-людськи, бо я вважав, шо то треба бути абсолютно дурнуватим і відбитим на всю голову, аби обмінювати щире смугасте золото на бараболю. Але часу на жалобу особливо й не було, хіба рівно стільки, щоб доперти цілий мішок кавунів на хребті додому.

Великі круглі важкі кулі тиснули крізь грубу мішковину в лопатки і ребра, але то був найсолодший масаж зі всіх, що я колись отримував за все моє життя.

Володимир Гевко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.