Жовтень 2012 року. Стою біля колекції марочних вин у підвалі історичного шато «Князя Трубецького», що в селі Веселе Бериславського району. Для мене вона знаменна тим, що починається майже роком мого народження (якщо вже бути точним, на рік пізніше) – 1957-м… Через 10 років по тому вона буде розграбована. Рашистами. Коли днями отримав від земляків страшні знімки (язик не повертається назвати їх світлинами), серце моє облилося кров’ю. Це важко сприйняти і очима, і розумом, у що перетворили російські окупанти перлину правобережної Херсонщини – виноробню «Князя Трубецького».
Господарство, що пережило революцію, 2 світові війни, громадянську, колективізацію, всілякі перебудови. Але рашистської навали не витримало. Перебуваючи тут 9 місяців, орки методично знищували колись успішне господарство. А відступивши на лівий берег, так само безжально досі обстрілюють його артилерійськими снарядами…
… Зруйнований дах виноробні. А на іншому фото – склад готової продукції у Гостомелі, поблизу Києва, що згорів у перші дні війни. Звідси вина Трубецького відправлялися у десятки країн світу. Вціліло лише кілька пляшок…
Цивілізований світ має бачити злочини росії в Україні. І не намагатися за всяку ціну «зберегти обличчя» 
лідера тієї країни-терористки. Бо такого варварства на нашому континенті за останні 80 років просто не було.
Хочу завершити словами пісні «Мрія», яку Jerry Heil записала у перші тижні російсько-української війни:
Вони можуть розбомбити Щастя,
Вони можуть розстріляти Мрію,
Але вбити волю їм не вдасться!
Кожен буде жати, що посіяв!
Ми відродимо і наші виноградники, і відбудуємо все зруйноване. І вип’ємо за нашу загальну Перемогу! Обов’язково!
Григорій Южда
