Виходжу з під’їзду. Абсолютно порожній двір, навіть діти поховались десь по норах. Жахлива спека! Єдиний, хто лютує у дворі і, вочевидь, добре переносить спеку, це старий опитний алкоголік на прізвище Нашивочкін, з під’їзду навпроти.
Він хоч і ледве тримається на ногах, але повний рішучості і якоїсь античної вітальності. Спека йому по*уй. Нашивочкін расположен к бесіді.
Він перетинає двір невпевненою ходою по діагоналі, пряміком — до мене і повідомляє доверительним тоном: «А ти знаєш, шо ми таких как ти еще в восьмидесятиє сажалі. І порядок бил».
Нашивочкін в курсі і про восьмідєсятиє і про сімедістятиє і про порядок, бо все життя працював у прокуратурі. І там, я так розумію, він і набрався всього цього порядку в повній мірі.
Треба зауважити, що наш будинок доволі плотно заселений або відставними мусорами, або прокурорами, або старим коліброваним гебьйом, ну, або вже їхними дітьми і внуками. Хоча і художники з письменниками проживали там поруч з ними. Але, менше з тим, обійдемося без цих ліричних і історичних екскурсів.
Нашивочкін дихає не перегаром, а свіжою водкою. Він на кураже і готовий до несподіваних пригод.
Я не встигаю навіть відкрити рот, щоб відповісти Нашивочкіну на цей його випад, як він отримує страшний удар ззаду по потилиці, називаємий в простонародії «затрєщина».
Від цього несподіваного демаршу його розвертає на 180 градусів і він впирається обличчям у величезні, як кавуни, груди своєї дружини Антоніни Іллінічни. Нашивочкін каже чомусь доволі дивне звукосполучення: «Ааать!?!». В ньому сконцентроване і здивування, і страх, і розгубленість. Перші літери від основного слова лексикону Нашивочкіна «Є*ать» вилетіли у нього від несподіванки.
Нашивочкін значно програє в зрості та габаритах Антоніні Іллінічні. Він любить крупних жінок. І ця любов отак несподівано і зіграла з Нашивочкіним злий жарт, позаяк успішно сражатись з гороподібною Антоніною Іллінічною у нього немає жодних шансів, хоча б тому, що біцуха у Антоніни Іллінични розміром, як дві моїх голови. Також вона широка в талії, міцна в шиї, точніше в її відсутності, як у хороших боксерів-важковиків, і при цьому колоноподібними ногами Іллінічна твердо стоїть на землі.
Другий, не менш страшний удар Антоніни Іллінічни по Нашивочкіну завдає йому напрямок у бік їхнього під’їзду. Супроводжується все це мордобитіє шипінням Антоніни Іллінічни, в якому закодовано просте повідомлення: «Я тєбє говоріла в таком состояніі не шляться по двору! Но до тєбя ж нє доходіт!?!»
Нашивочкіна швидко женуть тичками в спину і затріщинами в бік хати. Все це робиться проти його волі і спонукає Нашивочкіна до побєга з-під конвою, для чого він хитро наї*ав Антоніну Іллінічну, що «пойдьот сам, бєз рук».
Він раптом сіганув у затінок фруктових дерев і самотньої магнолії, де планував сховатись від такої раптової і немотивованої агресії. Але був моментально настігнут швидкою, як роздратований гипопотам, Антоніною Іллінічною, взят спочатку на ізлом, потім на одиночний нельсон і з грохотом і матюками доправлен все-таки до під’їзду. З під’їзду чути було, як глухо пи*дять Нашивочкіна, зі словами: «А я говоріла…»
Я виходжу з двору, розмірковуючи про нелегку долю і крах Нашивочкіна, білого цисгендерного мужчіни, який так несподівано напоровся на вагомий і невідворотній протест радикального фемінізму.
В під’їзді Нашивочкіна чути страшний грохот, схожий на такий, коли з кузова вантажівки падає листове залізо. Боротьба за свободу і волевиявлення Нашивочкіна триває аж доти, поки наш двір далеко лишився за моєю спиною.
Олекса Манн
