Війни існують стільки скільки існує людство. Юний Олександр Македонський засинав, тримаючи в руці сувій з «Ілліадою» Гомера. З поемою, де чи не вперше в історії Європи в деталях, з називанням поіменно героїв і всіх перипетій описана десятилітня європейська війна між Троєю і союзом греків-ахейців.
Три тисячі років тому. “Но греки, як спаливши Трою, зробили з неї скирту гною”… Потім ті, кого греки називали варварами, спалили Рим, Константинопіль, взяли в полон Папу Римського і Візантійського Патріарха і стали будувати сучасну Європу.
Багатьом історикам ще в 19 столітті і пізніше видавалося, що варвари, отримавши владний контроль над античним спадком і Європою, перестали бути варварами: будували прекрасні готичні собори, запроваджували Римське право, палили на вогнищах інквізиції божевільних єретиків і знавіснілих відьом, добралися до Америки, стали друкувати книжки, приборкали пар, пустили паровози по землі і пароплави по морях.
Виникла сучасна цивілізація. Перша в історії індустріальна цивілізація, яка забезпечила небувале зростання матеріального благополуччя не для окремих королів, імператорів, князів, а для всіх. Людська популяція у Європі нарешті відірвалася від константи — 150 мільйонів жителів, що існувала багато віків і стрімко за одне 19 століття сягнула позначки 450 мільйонів.
А куди поділися варвари? Зникли? Випарувалися? Ні. Варварство — це не щось таке дике степове чи притаманне джунглям Амазонії. Варварство — це звичайний стан неосвіченої розбещеної людини, котра отримала можливість вбивати, грабувати і гвалтувати безкарно. Людини позбавленої будь-яких уявлень про культуру, науку, людину, думка якої про все на світі є крайня і остаточна. Примітив, суть якого не змінили ні поверхова освіта, ні техніка, ні надане право обирати до парламенту симпатичних їй осіб.
Так золотий 19 вік, вік розквіту науки, масової освіти, медицини, фантастичних технічних новинок вивів на авансцену історії нового варвара. Варвара, якому французькі просвітителі й ліберали надали небачене досі в історії людства право — через участь у виборах і через масове споживання вирішувати долю Європи.
І він почав.
Спочатку застрочило диво військової техніки — кулемет Максима — в далекій Африці, в англо-бурських війнах. Саме там новітній варвар відчув справжню радість війни — за якийсь тиждень-другий можна знищити десятки тисяч людей, на що раніше потрібно було десятки років.
Військовий кореспондент з Росії, відряджений журналом “Нива” до Африки, коли побачив кулемет у дії, написав: тепер з винайденням такої зброї масового знищення війни стали безглуздими, а отже неможливими.
Написано менш, ніж за 20 років до Першої Світової. Саме тоді — в серпні 1914 року вперше на вулицях і площах в Берліні і Відні, Парижі і Петербурзі, в Лондоні і Стамбулі новітні варвари у фраках і в автомобілях, з газетами і журналами в кишенях вперше заволали: «Бий їх, війна до перемоги, не дамо ганьбити союзника…»
А філософ Мішель Монтень ще в 16 столітті попереджав: багато знати — це не означає бути розумним. Його колега Ортега-і-Гасет уже після Першої Світової і перемоги більшовиків у Росії та фашистів у Італії поставив у 1930 році свій діагноз: Сучасна людська маса — це насправді примітиви, що через лаштунки закралися на старовинний кін цивілізації.
Віктор Лешик
