Обидві частини розслідування про «батальйон Монако» переслідують хайпову мету зіграти на почуттях «пролетаріату» до «буржуїв», які присмоктались до народної крові і п’ють. Це як журнал «Крокодил» тіки у форматі відео. Так, в Україні існує чимало багатих людей, котрі мають великі бізнеси і заробили величезні гроші.
Так, багато з них заробили їх не зовсім чесним шляхом, але вони заробляли їх роками, якщо не десятиліттями, в країні, в якій жили ми всі разом і приймали правила, за якими вона існувала. Сама по собі наявність багатих людей не повинна нас дивувати і тим паче шокувати. Це такі ж біженці, просто з величезними грошима. Якщо він може жити в Монако — то хай живе.
Особисто для мене ці відеоматеріали цінні двома висновками.
Перший — кумедний.
Люди, котрі можуть собі купити автівку за пару сот тисяч доларів, приїжджають ввечері в респектабельне європейське казино в шортах, шльопках і з барсєткою. Вони взагалі не мають уявлення про етикет, освіту та виховання, бо їх за гроші не купиш. Лише автівки і будинки. Це схоже на нашестя варварів, яким гроші надали можливість заходити в заклади, які колись відвідувала справжня аристократія, королі, герцоги і графи. Ті, що стояли коло витоків європейської цивілізації.
Другий — не дуже веселий.
Ці відео яскраво демонструють, що в Україні гостра нестача еліт і де їх взяти — невідомо. Ті, що впливові і з грошима — просто малокультурні кугути, які переймаються лише особистою безпекою і на країну впливати не мають ні бажання, ні таланту. Вони є елітою лише самі для себе і продемонструвати щось країні, окрім своїх бентлі і астонмартінів, не можуть.
А ті, що з талантами і совісні — не мають ресурсів для якісного масштабного впливу на країну і можуть хіба шо написати пару справді гарних віршів.
Володимир Гевко
