Три дні тому, 17 жовтня 1936-го народився Іван Драч. Поет і кіносценарист. Якби не було Кіно-Драча, то ми б, напевно, умерли («Я б, напевно, помер, якби не було кіно…»), чи, в кращому разі, моторошно озиралися б навкруги у пошуках опертя — для очей, для душі, для серця. І не напилися б із «Криниці для спраглих», і не піднесли б «Камінний хрест» у душах своїх.
А ще не знайшлася б «Пропала грамота» і не родився б Миколайчуковий козак Василь з його нелюбов’ю до нечистої сили і відданістю Україні, жінкам і слову даному. І яким би був без веселого, задерикуватого Івано-Драчевого ймення Рух Народний, рух самої України у незалежні, свобідні часи? — велике питання.
Та основне — Поезія, Слово, Образи, обрАзи, образИ…Через які тече у вічність ріка Життя. Через яку Бог душу несе…
Вірші не потрібні нікому
Саме тому вони найголовніше
Душу вкладай у крапку і кому –
Бог ними Вічність пише
Душу вкладай у Слово тверде
Спочатку було – і немає
Вітер гуде Сонце руде
Снопи золоті вергає (…)
Вірші не потрібні нікому
Та Бог у них душу несе
Мають жагу правічну
Мають снагу незникому
Мають – і все…
Хто читає сьогодні вірші? Як ніхто? Ось я читаю, от сі слова. Бог ними Вічність пише, Поет за ним повторює, а я, читач, за Поетом. Прикладаю вухо до Слова, і чую: крізь нього Бог душу несе. Ото і все.
Іване Федоровичу, дорогий, як Ви там? Чи сходить і заходить у вас там Сонце руде, чи гуде вітер, чи стріляють… ой, ні, не стріляють, то Сонце снопи золоті вергає… Більше нічого.
З Днем народження!
Сергій Тримбач
