Я прокидаюсь дуже рано, щоб захопити побільше денного світла для роботи. В 5.45 я вже з двома кавами на балконі і спостерігав цікавий природний феномен. А саме повернення додому після чергового анабазису одного з улюблених персонажів нашого двора, екс-прокурора і опитнейшого алкоголіка Нашивочкіна.
Почувши в ранковій тиші, серед всіх цих романтичних співів птахів, якийсь незрозумілий кльокот, я висунувся з балкону. І побачив, біля під’їзду навпроти голого по пояс Нашивочкіна. Явно в приподнятому настрої. І за всіма ознаками хорошо і насичено погулявшего. Спочатку я наївно подумав, що Нашивочкін раптом зайнявся спортом і знаходиться в такому розпареному стані після ранкової пробіжки. Через те, що в його гардеробі були представлені одні спортивні штані.
Але *уй там.
Нашивочкін не міг потрапити до під’їзду по причині відсутності ключів. І озираючись, нервово чекав неминучого зіткнення з матріархатом, який мав відкрити двері. Ікона матріархату, у вигляді його дружини, що має комплекцію борця-важковаговика, Антоніни Нікіфоровни, запізнювалась. Але грім мав грянути неминуче і це відчувалось в повітрі. Нашивочкін розуміючи, що не все так просто, крутився навколо власної осі.
Помітивши мене на балконі він показав мені кулак, в стилі іспанського революційного вітання «рот фронт» і задорно крикнув, проводячи рукою, як металошукачем паралельно свому голому торсу: «А верх прої*ав!» Щоб було зрозуміло, що відбувається і що Нашивочкін не якийсь там стрьомний ексгібіціоніст із парку, а солідна людина. Зрозуміло, що і ключі були теж «зверху».
Треба зауважити, що акустика у тихому ранковому дворі просто чудова і я навіть не знаю скільки людей прокинулось від цієї репліки. Це одуплив і сам Нашивочкін, і через то нервово закрутився ще сильніше. І чомусь, раптом, роззувся і акуратно поставив свої тапки біля під’їзду, залишившись у шкарпетках. Після цього він деякий час подумав і зняв, якось коряво спираючись на двері під’їзду, і спортивні штани. Які акуратно склав і поклав біля тапок. Підозрюю, що Нашивочкін, в своїй уяві вже був удома і таким чином спокійно готувався до вкладання в ліжечко.
Коли ці складні процедури були закінчені, двері до під’їзду рвучко відкрились, через що композиція з тапок і штанів акуратіста Нашивочкіна розлетілась на декілька метрів у різні боки. І в двірному прийомі нарисувався мощнейший сілует Антоніни Нікіфоровни, яка за виглядом обличчя, від постаті перед нею в трусах і шкарпетках Нашивочкіна, неслабо о*уїла. Нашивочкін, не знайшовши кращого пояснення ситуації, розвів руками і викрикнув ще одну коротку репліку: «А вот так!»
Після цього динаміка пішла в прискореному темпі. Однією рукою Антоніна Нікіфоровна взяла Нашивочкіна за шию, а другою нанесла йому сокрушитєльний удар під дих. Від чого Нашивочкін зігнувся і різкім ривком на себе, раком, був закинутий до під’їзду. Поки Нашивочкін з грохотом летів по під’їзду, Антоніна Нікіфоровна зібрала всі його розкидані бебехи і скрилась у під’їзді. Через двері було чути, як пи*дять Нашивочкіна, білого цісгендерного мужчину, основу суспільства і невинну жертву обставин. Через декілька хвилин крики і грохот з під’їзду припинились і запала мертва, гнітюча тиша.
Так доволі динамічно почався мій черговий ранок. І не без роздумів про те, що передувало такому ефектному і закрученому фіналу анабазису Нашивочкіна.
Олекса Манн
