Культура

Той, що із Нью-Йорка і той, що не вернувся із Глевахи…

Цей чоловік зовсім несподівано і потужно підтримав мене колись в дискусії з Володимиром Базилевським у «Літературній Україні», коли той визвірився у мій бік за несприйняття Пушкіна…

Ох, як лаявся той щирий український поет, лавреят Шевченківської премії, що посміли критикувать класика російської літератури. Найбільше запам’яталося його «мураха на піраміді Хеопса»… Його б енергію та на захист українських поетів! Так ні ж — він відкривав меморіальну дошку таки Пушкіну, а не Шевченку…

Так ось, коли редактор Михайло Сидоржевський мої відповіді Базилевському нещадно кроїв, а його пускав псувати літературне повітря на всю ширину газетної полоси, несподівано з Нью-Йорка обізвався працівник секретаріату ООН Сергій Ткаченко.

Оскільки в нас повага до закордонників історична, то, думаю, саме тому Мих. Сидоржевський і «посмів» дати його відповідь Базилевському. Не буду переказувати, але красиво присадив цього мешканця Глевахи (це вірш такий у Базилевського є «В Глеваху їду знов…») Сергій Ткаченко.

Не зразу, але мені вдалося зазнайомитися з Сергієм Ткаченком та його братом Всеволодом. А перед тим я читав його рецензії на денники Петра Сороки та журнал-альманах «Ятрань», що його він героїчно-романтично пробував видавати в своїй центральній Україні, сиріч, на Кропивниччині.

Книга, на якій його автограф, відкриває українському читачеві поета не з російського світу, у якому по вуха загрузли базилевські («ах, Аниннский!» — іронічно коментував колись Віктор Баранов). А з вільного світу, у якому є місце і для України з її літературою, що наразі належним чином і в самій Україні непрочитана, про що свідчить революційність (досі!) порівняння нашого Шевченка з їхнім Пушкіним…

Шкода тільки, що книга, так чудово видана «Парламентським видавництвом», має лишень 500 примірників.

На книзі напис: «Сміливій людині, чудовому письменнику і журналісту п. Василеві Чепурному — від автора. С.Ткаченко. 10.06. 19».

Дякую за перебільшену оцінку моєї особи і даю вірш Артюра Рембо для кругозору

Перша вечірка

Вона була в самісінькій сукенці,
А за вікном нескромні явори
Шкреблись у шибу віттям, от шаленці,
За нами пильно стежачи згори.

В моєму кріслі, горда й майже гола,
Вона сиділа, сплівши пальці рук,
І, ніжкою гойдаючи спроквола,
Мені нестерпних завдавала мук.

Блідий, як віск, я вгледів відблиск світла,
Що, впавши на її тремкі вуста,
Немов метелик, пурхнув вниз, де квітла
Дівоча грудь, мов ружа золота.

Я в щиколотку чмокнув їй зненацька
І в відповідь почув глузливий сміх,
Що свідчив: моя витівка хлоп’яцька
Була дла краль, геть зовсім не таких.

“Облиш!” – сказала строго, під спідничку
Сховавши ніжку, звабну і струнку;
Втім, по її вдоволеному личку
Я зрозумів: їй все це до смаку.

Відтак її поцілував я в вії,
Що затремтіли, мов війнув борвій,
І сміло рушив далі – вниз по шиї.
Вона, вся стрепенувшись враз: “Не смій!
Ти чуєш! Я тебе попереджаю!”
Та я вже пестив тріпотливу грудь:
Чуттям незнаним сповнена до краю,
Вона, здавалось, ладна на що-будь…

Вона була в самісінькій сукенці,
А за вікном нескромні явори
Шкреблись у шибу віттям, от шаленці,
За нами пильно стежачи згори.

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.