Один редактор однієї поважної, але давно покійної газети, отримучи з рук вдячного автора чергову книжку, театрально зітхав й озивався фразою: «Ну вот. Оп’ять бєссоная ночь…»
Від вишиванки — якщо одягати раз на рік – навіває чимось червонокнижним. Таким, що безповоротно зникає або вже зникло, і ми видобуваємо його як затерте і старе свідоцтво про народження. Як документ, що засвідчує особу…
Цей чоловік зовсім несподівано і потужно підтримав мене колись в дискусії з Володимиром Базилевським у «Літературній Україні», коли той визвірився у мій бік за несприйняття Пушкіна…
Я прокидаюсь дуже рано, щоб захопити побільше денного світла для роботи. В 5.45 я вже з двома кавами на балконі і спостерігав цікавий природний феномен. А саме повернення додому після чергового анабазису одного з улюблених персонажів нашого двора, екс-прокурора і опитнейшого алкоголіка Нашивочкіна.