У чудовій програмі Олени Кияшко «Єднаймося!» на чернігівському обласному радіо історик Володимир Бойко розповів, як у міській думі Чернігова, обраній після падіння царської влади, постійними союзниками більшовиків були думці від єврейської партії «Поалей–Ціон»…
Що, зрештою, і не дивно: практично і всі тутешні більшовики, крім хіба що Юрія Коцюбинського, були євреями. От і кажіть після цього про «мову ненависті» або відсутність національного в політичній боротьбі…
До речі, навіть ці чернігівські більшовики, як розповів той же історик, не дуже горіли бажанням кликати до міста російську армію, і тільки настирливість Юрія Коцюбинського змусила їх запросити сюди окупаційний загін Парадіна.
Той Парадін, до речі, окупувавши Чернігів, три дні пив безпробудно…
А ось Юрій Коцюбинський — цілковитий колабораціоніст, тобто зрадник і мерзотник. Бо досі мусується твердження, що його, мовляв, лише використовували російсько-єврейські більшовики для прикриття іменем сина українського літературного класика.
Ні! Він свідомо і вперто був з ними.
А ще з’явився тоді у місті загін самооборони, який назвався «Вільним козацтвом», але, за рішенням думи, добровільно склав зброю…
Мені здається, що три національні менталітети у цій історії проявилися чітко — український, єврейський і російський.
Василь Чепурний
