Суспільство

Одну ніч заміжня

Весілля було – як весілля. З тією лиш різницею, що «поїзд» молодого до молодої — за приданим — не відправляли: не було за чим і не було до кого. Молода-сирота наймитувала в жида-шинкаря тут же, в Данині.

Олексій привів свою обраницю до батькової хати за руку. Катерина на вид хоча й не дрібненька, але худенька. Несхожу на інших вроду відтіняла латана-перелатана свитина та вилиняла корсетка з чужих широких плечей.

Батьки Олексія не перечили.
Чули від людей, що дівка роботяща і метикувата. А що на лице осібно показна – то про це все село говорило. Перед вінчанням у церкві вдягнули її в усе новеньке, красиве і благословили на щасливе й довге життя з їхнім сином.

Новина-бомба з весільного двору народилася під ранок першої шлюбної ночі. Та була настільки незвичною і так утаємничено скручена в клубок двома молодими долями, що правдиво розмотати його чужим людям не вдалося й досі. Хоча на це пішли неабиякі потуги не одного коліна найліпших данинських пліткарок.

… Не всі з десятка захмелілих гостей, що до третіх півнів продовжували весіллянити, помітили, як Катерина тихо виходила на зорі зі шлюбної опочивальні, мовчазно клала на ослоні учорашнє весільне вбрання, покірно вдягала на спідню сорочку латану власну спідницю.

Пішла з хати, не озираючись ні на кого. Більше її на тому дворищі не бачили…

Ще більше подивувала данинців гордовита Катерина, коли через дев’ять місяців після перерваного з власної волі заміжжя народила доньку. Сільський священик у метричній книзі нарік дитину Явдохою. Але чомусь імені батька Олексія не зазначив.

Куди пішла бездомна Катерина з дитиною в сповитку?
На обійстя чоловіка? Щоб упасти на коліна та просити прощення? Ні! Подалася на хутір, що за кілька сотень метрів від краю села. Проситися … наймичкою до Григорія Тарасевича.

Цього власника відомого на всю Чернігівську губернію хутора звали в селі по-городському – Жоржем. Яка доля випала тій сироті на хуторі – про це нікому зі свідків цієї історії й наснитися не могло.

Незабаром із наймички вона стала спершу коханкою пана, а згодом і його хворобливого нежонатого сина Миті. Народила від кожного з них по дочці. Панову доньку назвали Зінькою, а Митіну – Санькою.

По смерті старого Тарасевича осміліла Катерина вигнала з дому хворого Митю – батька своєї третьої дитини… Той невзабарі помер десь під чужим тином. А вчорашня наймичка стала повноправною власницею всього хутора. Того самого, який засновував нащадок по-справжньому проукраїнського гетьмана Тараса Трясила…

Як не привчала данинців Катерина називати її панею – нічого не вийшло. Аж до приходу на хутір старшого сина пана Тарасевича. Сталося те в 1943-му, коли село було під німцями і той нащадок пана з’явився в Данині з якоюсь німецькою начальницькою.

Приїхав шукати закопане на хуторі батькове золото. Перед сусідкою, що розповіла йому про все, витягнув револьвер. З однією кулею. Сказав, що для «вражої наймички Катерини». У помсту за брата Митю.

Але то вже – інша історія…

Микола Тимошик,
із книжки «Село»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.