Знаєте як воно коли не спицця…
Обійшов по колу курортне гірське містечко Tatralandia біля Липтовського Микулаша, посередині Словаччини. Нарахував на стоянках 40 автомобілів. По одному — поляки, мадяри, кілька чехів, до десятка власне словаків. І… 25 українських автівок!
— Ого! Так це на шведському столі в ресторані не русскіє ґелґотять, а ці, як їх, украінци! – прозріваю раптом без ентузіазму. — А я чую довкола «ти куда… вазьмі іщщо…» та й не дивлюся у їх бік. Тьху, думаю, окупанти, морди які наїли… А воно — соґражданє! …Машинки ж АА, ВС, АН, і де-не-де прапорці на шибці синенько-жовті.
Уявіть же собі, як воно — у центральній Словаччині — та й стільки українців в одному місці! І всім — какая разніца. Даже Христос Народився — і то анічичирк.
— Ти нє ґлатай таблєтку, а рассасивай єйо, понял?..
Щоправда, є на отій нічній стоянці й один істінно русскій автомобіль. Чорне таке Вольво. Зловіще. Ото, думаю, їм «попадос»! На слух – навкруги наче ж свої, астраханці. А розберешся – перевдягнені гражданє Украіни.
І, здавалося б, утік на Вольво від тих новин російських, де без кінця «чо там у х..хлов, чо там у х…хлов». А тут — бац! — а вони тута. Плечем до плеча навалюють сосиски в тарілку і трохи сардельок докладивают. Щоранку. За шведським столом…
Круґ замкнулся!
Ростислав Мартинюк
