А чи багато хто з вас підпишеться під словами Бориса Мартоса (1879 — 1977, США) — український громадсько-політичний діяч, учений-економіст, голова Ради Міністрів УНР: «Коли Україна не буде така, як я хочу, то не треба мені ніякої».
Він доводився мені далеким родичем.
Але ближчої людини в дитинстві я не знав.
І близькість ця межувала з зачаруванням, із чином дива, яке приховане в звичайній людині, як перлина у скойці.
В швейцарських ресторанах заборонили кидати живих омарів у кип’яток. Тепер їх треба заздалегідь позбавити життя у якийсь більш гуманний спосіб…
— Ура! – закричали омари, і почали грати в квача…
Знаєте як воно коли не спицця…
Обійшов по колу курортне гірське містечко Tatralandia біля Липтовського Микулаша, посередині Словаччини. Нарахував на стоянках 40 автомобілів. По одному — поляки, мадяри, кілька чехів, до десятка власне словаків. І… 25 українських автівок!
Без чого неможливо уявити футбольний матч? Без гравців – певно ж, без м’яча – ясна річ. Без судді – та як же без нього? Та найперше, що хапаємо оком, умостившись на трибунах, – саме футбольне поле.
