Київська консьєржка просвіщає когось із родичів конотіпського району по телефону: «Чого ти сидиш отамо? Конешно не платять нормально… Границі ж відкриті! Оно і в Києві роботи повно. Тут от двірник два дні мітлою помаха – і 6 тис. грн…»
Еге ж.
А шо там сказать про Польщу — з якою «границі відкриті». Там і один раз махнеш мітлою — 6 тис. злотих.
А чого б не піти вчитися?
Чого не відкрити бізнес у селі? Чого не сколотити нормальний гурт гайдамаків і охороняти посіви дрібних фермерів в околиці, яким не дають вивезти врожай? Чому не збитися у зграю політичних фанатиків і боротися за своє? Чого не саджати нові сорти малини? Не зарибити став у чверть із трьома сусідами..?
А якщо ще не пити горілку.
Не слухать «рюмка водкі на сталє». Не брати 100 грн до голосування і 100 після. Не казать «вони всі однакові»…
Огого!
Тоді й границі хай закривають. І Київ хай іде прахом із вакансіями двірників. І до Конотопа дорога буде.
Все буде.
Якшо не слухать консьєржів — з брюсселя, москви, банкової та позняків…
Ростислав Мартинюк
