Жив колись в Конотопі на вулиці Деповскій Ілля.
Було йому вже років десь шість коли вирішив, що дорослий світ йому не подобається і перестав рости.
Взяв карандаш і надряпав в зошиті, шо більше не ростиме, в школу не піде і дорослим не буде, бо всі дорослі — мудаки.
І шо ви думаєте?
Рік не росте, другий. Сидить на долівці, слово щастя з чотирьох кубиків викладає і нікому нічого. Батьки спочатку як записку прочитали, то посміялися, а потім який сміх?
Вже водили в ЦРБ до уролога, той каже: нормальна дитина, і до бабки возили яйцями виливать, та теж каже: патологій немає. А чого не росте — непонятно.
Вопщім Ілля років десять в підготовчу групу садка ходив. Ті діти, шо з ним колись були, вже й школу закінчили, а Свєтка з вокзалу даже родила і вдруге завагітніла, а той все колготи шиворот-на-виворот вдягає.
Аж раптом в один день пішов Ілля в ріст.
Причому швидко так. Пішов у школу, і такий розумаха, шо за один рік три класи закінчив. Батьки злякалися, відправили його в Суми в інтернат. Звідти перевели в спецшколу з математики.
Вопщім за три роки закінчив школу, вуса почали пробиватися, вступив у Вінниці в медичний, теж його досрочно фугонув. Отримав стипендію десь чи в Гарварді чи десь ще, вивчився, і десь там в США в науці тепер.
Батьки хату в Конотопі продали і до нього поїхали.
А як на гробки прилітали, то сусіди ж колишні питали: як воно так, шо то не хотів рости і не ріс, а потім раптом так стартонув?
Батьки спочатку мовчали, а потім розказали, шо просто прийшов із садіка тоді Ілля і каже, мол, оце зрозумів, шо дитиною тоже буть не вигідно, бо мало того, шо мудаки-дорослі кругом, так ще й подчиняйся. От і рішив: виросте, вивчитися і улетить нахєр на другу планету.
Вопщім над цім і працює.
І, мабуть, таки улетить, раз сказав. Бо ж впертий з дєцтва.
Руслан Горовий
