Оце так ми називали цих жуків-оленів у моєму дитинстві у Авдієвці. Жили вони на вербі діда Петєчки на вході до Білишиної вулички — це як з Подолу на Понорницький шлях. Верба була стара, як і дід з бабою Прісею (такими вони нам, малим, видавалися, хоча, певно, були такими, як я сьогодні).
І боялися ми цих жуків та всякі страхітливі перекази про них поширювали — мовляв, хтось там відламав такому жуку роги, то до його хати позлазилася маса таких жуків і напала на того хлопця, бр-р-р…
Насправді і жуки ці є санітарами, і верби вже давно нема, і сумніваюся чи вуличку звуть Білишиною, бо все змінилося. А на місці садиби діда Петєчки і баби Прісі — розор.
Василь Чепурний
