Подивився серіал «Чорнобиль». Я не цікавився аварією на Чорнобильській АЕС спеціально, тому був вражений головним що доніс фільм – масштабами катастрофи яка сталася у 1986-му, і обсягами того, чого вдалося уникнути.
По-перше, приємно вразила достовірність змалювання країни, в якій колись жив. Все ж таки, ті часи я непогано пам’ятаю, і від «клюкви» що періодично трапляється в західному кіно, мене воротить. Тут її нема близько. Побутові моменти, тло, деталі – все більш-менш достовірне. Для західного кіно – респект.
По-друге, вразило те, з якою майстерністю автори фільму показали деталі аварії, трагедії людей та поступово прийшли до причин, причому причини пояснили дуже ясно і доступно. Як донесли суть того лиха.
Я вже читав критику на фільм, у тому числі – критику від безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії. Так, шахтарі, які рили тунель під реактор, не працювали там голі – але умови праці у них були скажені і справді вони страждали від спраги під землею. Як показати це протягом кількох хвилин, аби глядач затямив? Та от так.
Так, не приходив до шахтарів міністр вугільної промисловості в супроводі двох автоматників – шахтарі в Чорнобиль їхали добровільно. Але. Шахтарям їздили по вухах, починаючи від парторга цеху і закінчуючи телебаченням. Керівники всіх рівнів знали, що не києм то палицею – а шахтарів у Чорнобиль відправити буде треба і швидко. Всі чудово розуміли як радянська влада вміла примушувати. Як стисло це показати людям які не знають, що таке совок? Та от так, як показали.
Так, не тільки «місяцеходи» (насправді – роботи СТР-1) працювали в Чорнобилі – там була задіяна купа радянської робототехніки. Переконаний – чимало людей про це не відають досі. Як і про те, що закуплені у Німеччині роботи, на ЧАЕС «здохли» одразу – не витримали радіації, банально не були розраховані на ТАКЕ випромінювання. Все це у фільмі показано. Коротко і влучно – не забудеш.
Фільм уже викликав істеричну реакцію в Росії – аж до звинувачень у русофобії і паплюженні радянської влади. Не диво що істерять. Москва чудово розуміє, що серіал «Чорнобиль» для радянської влади – вирок. Бо це – правда, головна причина Чорнобильської катастрофи – совок.
Це совок штовхнув керівників станції гнати випробування будь-якою ціною – керівництву світило підвищення і всі «вирішили ризикнути». Це совок допустив до роботи реактор із серйозними конструкційними недоліками.
Нарешті.
Це совок мовчав по масштаби катастрофи, і наразив на небезпеку десятки тисяч людей. Це совок заходився евакуювати Прип’ять і Чорнобиль через 36 годин після катастрофи, тоді як у Німеччині дітей вже не випускали на вулицю – бо знали про катастрофу на ЧАЕС, на відміну від громадян «великого і могучого».
Але не треба думати, що серіал «Чорнобиль» — попередження лише Росії і Білорусі, де період СРСР нині подають як форму героїзму. Це не менше попередження також Україні. Громадянам України. Розумієте, совок не проіснував би 70 років, якби не мав необхідного підґрунтя – людей, які його щиро підтримували. Які хотіли щоби «було все для людей». Які готові були заплющувати очі на недоліки держави, в обмін на ковбасу по 2 рублі 20 копійок.
В Україні наявність цієї критичної маси не була природна – хазяїв виморили Голодомором, людей, що бажали свободи, знищили, зокрема тих, що були в загонах УПА. Проте, на момент Чорнобиля критична маса людей бажала не свободи – вона бажала аби за них, їхні проблеми, в їхній країні так само вирішувала держава, просто краще, ніж тоді в СРСР.
На рівні «європейських стандартів». Але вибачте, в Європі живуть вільні люди – ті, які самі створюють свій добробут і самі відповідають за своє життя. Для яких держава – лише сервіс, що існує на їхні податки, які вони сумлінно сплачують. Вони самі збудували свою Європу – для себе. Це хіба про нас зараз?
Чорнобиль – прямий наслідок совка.
Наслідок щирого бажання, аби твої проблеми, за тебе, в твоїй країні вирішувала держава, тобто команда чиновників. Саме от це бажання породило совок. А жити насправді можна у два способи. Або – свобода, або – патерналізм. Або – на Січ, або під пана. Або – сам собі хазяїн, або – мусиш виконувати все що каже пан, в обмін за «безпеку і «стабільність». А коли «мусиш виконувати» — мусиш бути готовий до Голодоморів, до Другої Світової і до Чорнобилів.
Це – платня. Платня за совок.
За совок у власній душі.
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
