Інформаційна окупація українського медіапростору яскраво виражається в тому, які пісні ретранслюють наші провідні телеканали, зокрема музичні.
У жодному разі ви не почуєте в ефірі пісень, де є слово Україна, де присутній дух патріотизму. Ви не почуєте пісень про матерів, батьків, дітей, про проблеми еміграції, війни на Сході, про соціальні чи моральні проблеми суспільства. Хоча їх є достатньо! Але ж пісня — душа народу!.. А наші медіа — то дзеркала, в які ми дивимось на себе! Виходить наші дзеркала — давно криві!
Зате в ефірі до біса всілякого трешу, здебільшого російськомовного, а те, що ніби то україномовне, за мізерним виключенням, настільки вихолощене, пастеризоване і спотворене змістовно, інтонаційно і фонетично, що одразу не збагнеш, про що і якою мовою співають…
Але варто відвідати будь-який пісенний конкурс України — і ви почуєте безліч цікавих пісенних шедеврів, створених в традиції і стилістиці української пісенної культури. Але це уперто не підтримується на всіх рівнях — навіть більшістю недалеких чиновничків на місцях, які не мають у серці України.
Хай буде і треш — я не проти. Демократія все ж таки. Але цей треш усюди, а українська пісня в глибокому підпіллі. Але де ж державні політики? Де рівні можливості? Де істино українська культура, а не квазікультура?
Без національної культури народ вмирає і вироджується.
Вся комерційна культура — лише товар, обезличений і обездушений, який створюється на продаж, а не заради потреби Душі!
Тож, питайте себе інколи — хто панує в нашому інформаційному просторі? І шукайте відповіді…
Анатолій Матвійчук
