Була собі в Малоросії така Катерина Керстен, 1825 р. народження, внучата сестра Опанаса Марковича, кириломефодіївця і нещасного чоловіка Марка Вовчка. Думаю, саме Керстен сформулювала символ віри нашого «любого» малороса. Цей символ віри лишився у третьому її листі до Опанаса Марковича 1846 року.
З братом вона полемізувала про окремішність української мови й незалежне існування України, дійшовши ось такого висновку: «Я люблю Украину, потому что выросла в ней и связана с нею святыми воспоминаниями; люблю ее быт, потому что в нем есть много поэзии; люблю ее наречие, jargon du peuple, к которому из детства прислушалось мое ухо; люблю ее грустные, глубоко музыкальные песни, от которых веет чем-то обоятельно-родным моему сердцу; но эта любовь к Малороссии не ослепляет меня до такой степени, чтоб я могла назвать ее прошлую, случайную, эфемерную жизнь жизнью самостоятельною».
До речі, її листи були долучені до справи про Кирило-Мефодіївське братство. Її думки так сподобалися царю Миколі І, що він подарував їй 1000 крб., допоміг влаштувати братів до Петербурзького кадетського корпусу, навіть Опанас Маркович отримав полегшу — і все через дівицю Керстен, яка любила Отечество і визнавала українську мову нікчемною.
Я все це написала, щоб ми розуміли, якою глибокою є традиція малоросійства. І як добре за нього платили і досі платять.
Малоросійство — це наше все, на жаль.
Роксана Харчук
