Суспільство

Внутрішня еміграція

Ось вже кілька років як я живу в еміграції. У внутрішній еміграції. Я свідомо емігрував туди в момент, коли зрозумів, що мова для мене не лише засіб спілкування, але й маркер «всій-чужий».

Саме з цього моменту і почалася еміграція.
Моє життя емігранта нічим не відрізняється від життя справжнього емігранта в Німеччині, США, Іспанії чи Польщі. Навколо мене люди, які говорять здебільшого іншою, чужою мені мовою, на вулицях вивіски і атрибути чужої культури на зразок «катюш», «желтков» і «русскаго радіо».

Моє коло спілкування — така ж сама внутрішня діаспора. Вона, до речі, не обов’язково україномовна, це я патологічно говорю українською.

Звісно, як будь-який емігрант, я час від часу контактую з навколишнім середовищем. Однак намагаюсь звести ці контакти до мінімуму: рівно настільки, щоб забезпечити життєдіяльність моєї емігрантської сім’ї.

Фактично я новітній баняк який вірить, що зможе повернутися на Батькіащину не в книжках та назвах вулиць, а в реальному житті. Однак відсьогодні я вже не у внутрішній еміграції. Відтепер я в окупації. А значить і поводитися буду відповідно. З прийдешньою окупацією, внутрішня діаспоро.

Руслан Горовий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.