Вчора був день батька. Дивне таке свято трохи. Батько – це не день. Батько це все. Ми з батьком їздили увечері ставити ятері на Дніпрі. А рано вранці, на світанку – трусили. В ятерах були бронзові, золотисті лини. І ще ходили ловити рибу на річку. Плигуном, або регелею, як в нас казали.
— Тихо йди, — вчив батько. І ніколи не став регелю по течії, тільки – проти!
То ще ходили косити. Батько вчив гострити косу. Мантачкою… Мантачка мала дзвеніти, а не човгати.
Давили виноград восени, щоб було вино…
В 1946-му році батькові й дядькові Грицькові дід купив майки в Києві. То були їх перші особисті речі. Батько з дядьком піймали в ті майки здорову щуку. Дід Логвин лаявся, і бив синів мокрими майками по спині…
Батько, це якась сила-силенна нюансів, досвіду, вражень, а не просто людина. … Потім батько помирав, і вже розучився балакать. В нього були якісь думки, та вже він не міг їх сказати. Підійшов, та обійняв мене, і я зрозумів, якось, що це востаннє… За два дні батько вмер.
Але я сьогодні йду повз криницю, яку викопав мій батько в 1962-му році. Мене ще й не було на світі. Люди беруть воду з криниці, несуть відра додому…
Ти живий, Батьку! В тім колодязі, в тій воді, в тій річці, і в тім Дніпрі… З Днем батька, тебе, Батьку! І всіх Батьків наших!
Віталій Чепинога
