Величний подвиг юнака Ікара,
Що першим із людей крилатим став.
І хоч за це постигла смертна кара,
А все ж піднявся він, а все ж – літав.
Нічого то, що вперше з воску крила
Людину відривали від землі.
Боги стопили віск, та не скорили
І мрій людських убити не змогли.
м. Рогатин (1967)
***
У травневої ночі
чорні очі,
у травневої ночі
стан дівочий.
Такий радісний подих
хвилюючий,
такий лагідний погляд
цілуючий.
А вона ще й шепоче
голубляче:
Ніхто жити не хоче
не люблячи.
с. Псари
травень 1967
(Василь Ганущак. З рогатинського зошита. 1964-1968)
Суботня несподіванка від Валентини Корнійчук-Ганущак. Вчора зателефонувала, а сьогодні із сином Мирославом привезла архів свого чоловіка, письменника із Калуша, Василя Ганущака (1949-2013), частину я повинен передати у Літературний музей.
Для опрацювання привезла збережений епістолярій, серед яких є листівки Грицька Чубая (вони товаришували), Володимира Кашки, Омеляна Пріцака, Леоніда Новиченка, листи Миколи Рябчука та ин. А також три рукописні зошити віршів, переписаних і укладених рукою поета.
Деякі з ранніх віршів Василь Ганущак опублікував у книжці “На бурунах часу” (Івано-Франківськ. 2010), яка була відзначена Стефаниківською премією. Ці два вірші, які я подав у цьому дописі, не друковані раніше. Ними відкривається рукописний “Рогатинський зошит”.
Ганущак – поет талановитий. Не тільки поет, але й перекладач (найбільше з білоруської), публіцист, літературознавець, літературний критик, журналіст. Ще одна “загублена” постать української літератури другої половини ХХ-поч.ХХІ ст…
Євген Баран
