Сновидіння насправді ніколи нічого не пророчить. Воно набирає торбу уламків нашого минулого досвіду й химерно, як дитина з кубиків, вибудовує з них випадковий «сюжет», часом досить змістовний і/або виразний. А ми, прагнучи заглянути в майбутнє, легко спокушаємося примарою «пророцтва» та тлумачимо те наївне сновидіння.
Майбутнє приблизно однаковою мірою складається із ЗАКОНОМІРНИХ результатів минулого і ВИПАДКОВИХ подій поточного. Випадковість, байдуже чи її Шрьодінгер наслав, чи нам просто не під силу врахувати всі причини, затуманює наше бачення майбутнього, і тим густіше, чим далі ми силкуємося заглянути.
І на це немає ради — її принципово не існує.
І тільки палюче, нестримне поривання до майбутнього, характерне для людської природи, провокує нас на нові й нові спроби заглянути за туман. Тому так легко піддаємося спокусливим пророкуванням сновидінь, ворожок і політологів.
Діду, а яка твоя конкретна пропозиція?
А знаєте, є.
Я її, правда, більше для себе тримаю, але часом моя невичерпна щедрість примушує мене відрізати кілька скибочок найкращим друзям. То от: сновидіння ніколи не буває чисто випадковим. Бо як блискуче довів ще Сєченов, в нашому мозку немає нічого такого, що в ньому сотворилося; кожна думка, кожний образ, кожна асоціація ведуть свій початок іззовні, з навколишнього світу.
Отже, хоч як химерно накручені події та образи в нашому сні, вони складаються з кубиків об’єктивного минулого і таки щось означають і про щось нам говорять.
Про що?
Про нашу ж природу, про наші козирі, про камінці за пазухою, про нашу вовчу думку. Про те, чого ми не усвідомлюємо, а то й не хочемо усвідомлювати в стані ввімкненої свідомості.
Тому моя пропозиція зводиться до Шевченкового:
«Дуріть людей, дуріть себе, та не дуріть бога».
