Оцу «ласощ» придбав у столичному магазині «Білоруська цукерня». До кавусі. Коли вдома на пару з коханою розлили по філіжанках благородну «арабіку», розламали навпіл осе сяберське «натюрель» (про натуральність білоруських харчів не чув у нас хіба що геть тугий на оба вуха), коли відкусили і запили кавовою амброзією, відчули в роті… щось середнє між культурним шоком і «культурною революцією» китайських хунвейбінів.
Наче ложку меленого червоного перцю впереміш із сухим курячи послідом лЕгнули.
Довелося алярмово відкласти кайфування кавуванням і низенько вклонитися — із цілуваннями — святій Н2О.
Дякую, дорогі Сябри!
Ваш зефір із перцем (чи яку трясцю ви туди підсипали) — це насправді дуже помічна штука. Допомагає цінувати своє, рідне. Минатиму тепер київську «цукерню» третім кварталом.
А ви, дорогі брати-білоруси, купуйте краще нашу українську кондитерку. Смачну. Най ваш зефір «бацька» глитає.
Валерій Ясиновський
