Суспільство

Земля, «єврейське питання» і порізані яйця

День не задався ще з ночі. 31 березня за тринадцять хвилин до першої Верховна Рада нарешті ухвалила багатостраждальний «Закон про обіг землі». А десь о 00.50 я порізав собі яйця…

— Лізо, Лізо — заволав з ванної, — я, здається, порізав собі яйця!
— Чим порізали? — десь далеко на кухні жахнулася дружина. — Моєю бритвою для ніг?
— Та нє… цьою клятою машинкою для гоління…

Місяць тому, ще в Туреччині я нарешті наважився купити собі тример для бороди та вусів з численними насадками, серед яких була й «боді». Вирішив випробувати її потайки у ванній, спершу на ляжках, а потім і на лобку. Результат мені сподобався, але не дуже… Насадка «боді» лишала по собі досить густу стерню. Тоді взяв насадочку у 1 мм, і справи пішли значно краще.

Ретельно виголююючи все довкруж стовбура, я чув, що Рада прийняла Закон про продаж української землі (в кімнаті працював тєлєвізор). А після привітання спікера і президента вирішив узятися за яйця.

І треба ж такому статися, що саме там, де Зеленський промовив: «Це дозволить уникнути дефолту та залучити в українську економіку до десяти мільярдів доларів…», — стрімкий і жагучий біль пронизав усе тіло…

«Б*ять, б*ять…» — непристойно вилаявся я, спостерігаючи, як на мошонці наливається сукровицею вузенька смужка «серпа молодого місяця», що лишив по собі дорогущий тример.

«Кривавий серп на яйцях — поганий знак, — подумав я. — Пи*дець країні! — і лише потім закричав: «Лізо, Лізо, я, здається, порізав собі яйця!».

Добігав кінця другий тиждень карантину, як від 17-го березня ми з дружиною замкнулися у заміському будинку, рятуючись від епідемії коронавірусу.

За мить дружина примчала до ванни із пляшечкою перекису водню. Рясно змочивши ним ватяний спонжик, почала обережно обтирати подряпану мошонку, ніжно примовляючи: «Ой, ви мої біднесенькі, за що ж вам таке горе…». Не знаю, до кого вона те проказувала: чи до мене, чи до моїх яєць, адже від початку наших стосунків ми вирішили звертатися одне до одного на «ви».

Це була моя ініціатива: «Знаєте Лізо, — сказав я їй після першої шлюбної ночі, — мене так заї*ав навколишній плебейський світ тотального жлобства і хамства, що я мрію вберегти від нього хоча б наш внутрішній життєвий простір».

«Так ви шо і в постєлі друг друга на ви називаєтє?» — дізнаючись про нашу сімейну традицію, зубоскалять нинішні нащадки Хама, і тоді я тричі промовляю наступну молитву: «Пішли на *уй! Пішли на *уй! Пішли на *уй!». Бо ця молитва найдієвіша для хамів всіх часів і народів, байдуже україномовних чи російськомовних. Хіба що перші весь час намагаються дорікнути: «Матюки перетворюють тебе на москаля!» І тоді я вчетверте проказую: «Пішли на *уй довбо*оби!»

Любов, повага та абсолютна довіра — ось на чому можна збудувати тривкі, гармонійні подружні стосунки, котрі наповнюватимуть життя високими енергіями. Я зрозумів це, маючи за плечима двійко шлюбів і п’ятеро дітей, на яких сплачую аліменти, що дорівнюють офіційній зарплаті президента України.

— Болить? — протерши яйця спонжиком, піднімає на мене дружина зелені свої очі. — Хочете поцілую, щоб не боліло?
— Ну поцілуйте… — грайливо відповідаю я.

«Сорос і єго пріхвостні сдєлалі всьо, чтоби прінять етот закон, которий позволіт продавать украінскую зємлю мєждународним корпораціям… — верещить в телевізорі народний депутат Рабіновіч з фарбованими під Чарлі Чапліна бровами.
— І ти йди на *уй, ї*учий клоун! — вимикаю пультом телевізор.

«От тіки нєпонятно, хто кому антісєміт? Сорос — Рабіновічу чи Рабіновіч — Соросу?» — зринає в голові думка перед тим, як дружина, посадивши мене на диван, береться за свою делікатну справу. Але до «єврейського питання» ми ще повернемось…

Антін Мухарський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.