Любив я Михайла Ткача. За талант, за добру і веселу вдачу Михайла Миколайовича не можна було не любити, адже мав особливий магнетизм, притягував до себе назавжди.
У його столичній квартирі, що неподалік Хрещатика, на дружні вечірки залюбки збиралися найіменитіші митці української сучасності. Не раз мені щастило бувати у автора «Ясенів», «Білого снігу на зеленому листі», «Якщо любиш, кохай», «Чуєш, Мамо», «Сину, качки летять».
Ніколи не забуду наших зустрічей у його рідних Чернівцях, де радо бачилися на фестивалях, конкурсах, концертах, у когось на дружніх вечірках. Ба, більше мав радість разом з автором «Марічки» чути її звучання з міської ратуші! Його треба було бачити в такі моменти…
Коли ж глянув, як буковинці, яких люблю, як рідних, вшанували свого легендарного земляка, жахнувся!
Меморіальні дошки встановлюють не на рік чи два, на століття! То невже напис на ній не можна було наисати без помилок?! А там — аж три грубі помилки. Відколи слово «член» посеред речення почали писати з великої букви? І що таке «член кінематографістів»? І чому слово «лауреат» також написано з великої літери?
Або!
Хтось може пояснити, чому в Чернівцях на 30-му році Незалежності вулиця, на якій жив і працював великий Українець Михайло Ткач, носить ім’я росіянина Герцена?!
Хтось це все може зрозуміти?!
Коронавіруси з’являються і зникають, а життя продовжується. Чому українці й надалі такі байдужі до власних національних титанів?
Михайло Маслій
