Якось місяців зо два тому я вибрався суботнім днем на столичну книжкову барахолку. Ще на підступах до неї, одразу за підземкою станції метро «Почайна», мене тактовно спинили двоє середнього віку — чоловік і жінка.
Коронавірусний карантин виявив цілу касту соціальних мазохістів… Чим більше їх утискають, чим частіше їм викручують руки – тим у солодших, аж до екстатичного, конвульсіях вони здригаються.
Постійно ловлю себе на порівнянні між Чорнобилем і нинішніми коронавірусними подіями. І не тільки тому, що весна на дворі та подібні відчуття небезпеки витають в повітрі…
Любив я Михайла Ткача. За талант, за добру і веселу вдачу Михайла Миколайовича не можна було не любити, адже мав особливий магнетизм, притягував до себе назавжди.
День не задався ще з ночі. 31 березня за тринадцять хвилин до першої Верховна Рада нарешті ухвалила багатостраждальний «Закон про обіг землі». А десь о 00.50 я порізав собі яйця…