Чомусь згадалося…
Коли я 1974-го року працював на Чернівецькому машинобудівному заводі, біля мого токарного станка стояв металорізальний станок, на якому працював хіппі на прізвище Ієрмак.
Від нього я вперше почув, що совєцка власть довго не триватиме, і що жити треба в Тель-Авіві.
Я ж його переконував, що світ єдиний, навіть до таких подробиць, що він носить славне козацьке прізвище.
Яблучне біле міцне вино тоді продавали просто навпроти прохідної на завод. Ми часто сачкували, і до кінця зміни устигали випити 3-4 пляшки того вина.
Мене мали забрати до СА восени, а Ієрмак мав емігрувати взимку.
— Головне, щоб ми не стріляли одне в одного десь у Сирії чи в Лівані! — сміялися ми, чокаючись навзаєм склянками з вином, виробництва Сторожинецького винзаводу.
А ви й дотепер думаєте, що усе навкруг нове, і ви живете у сучасності? Ні, то сучасність продовжує жити в нас.
Володимир Сердюк
