… Я педагог, і один раз на рік, от саме цього ранку мене нестерпно тягне в школу. Вдихнути запах щойно пофарбованих стін і нових підручників, написати на чистій дошці крейдою «1 вересня», вслухатися у переливи шкільного дзвоника…
Себе вважав не перекладачем, а поетом. Не слабшим, аніж сучасники Ліна Костенко чи Микола Вінграновський. Його улюбленою лайкою було: «Ви, перекладачі!» Він умів радіти слову, відчував, любив і леліяв його, як дитину.
У вас якийсь паскудний звих,
Що голову морочите:
Я пам’ятник собі воздвиг,
А ви собі як хочете.
