Два дні тому, 11 листопада був день пам’яті Леоніда Талалая. Він родився в сутінках листопада, а відійшов у день найвищого сонця. Його остання книжка, «Безпритульна течія», – це крик відчаю. До нас. Ми його не почули… Зізнаюсь: я близько не був знайомий з Леонідом.
Сьогодні, лауреат Шевченківської премії Леонід Талалай, міг би святкувати 83-ліття! Народився поет 11 листопада 1941 року, як написав у шостому томі «Шевченківської енциклопедії» науковець та громадський діяч Тарас Кремінь, «…належить до тієї когорти літераторів, які не розміняли свої таланти на тусовочні паради, тому й не знайдете їхніх збірок у книгарнях…».
У мене син у війську, бореться і за древлян, і галичан, а мені, старигану, нічого робити, то й тиняюся довкруж Києва. Забрів недавно аж на землі древлянські. До Немирівки, села неподалік Коростеня. Тут, у Немирівці, покоїться могила найпершого русько-київського князя Ігоря.
Друзі просять мене писати коротше. Що ж, світ тепер став лаконічним, як крапка. Думаю, мої віршовані медитації якраз влучають у цю категорію…
Щодо запрошення письменників до шкіл, бібліотек і всякого такого… 1. Письменство – це моя робота, а не хобі. Я довго вчилася, щоб уміти робити те, що роблю, і хочу за це отримувати оплату. 2. Виступ – це частина роботи, інколи – волонтерство. Але я волію сама визначати, коли маю змогу волонтерити, а коли ні.
Олесь Гончар мріяв написати роман на два абзаци. Іван Ципердюк зреалізував се. Сей шедевр прочитаєте вкінці… А сам Ципердюк раптом одійшов од літератури. Не тямлю, з яких причин… Отсе натрапив на його книзь «Подорож крізь туман», видану Андрусяком у покійних «Гранях-Т» 2010 року.
Нині в роману “Дорога на Асмару” пам’ятна дата. Такого ж вологого й темного листопадового ранку 1984 року автор та його нові товариші у складі щойно сформованого окремого автобатальйону – однієї з груп допомоги Ефіопії в боротьбі з голодом – повантажилися на т/х “Шота Руставелі” і відпливли назустріч невідомості. Так, на той момент ми знали хіба що країну і, в дуже загальних рисах, мету перебування.
Часто постає питання літературної критики, і як на це повинні реагувати автори. Книга, це в першу чергу продукт. І критика будь-якого продукту просто повинна бути. Це тільки для автора його текст є Святим Ґраалем, а для читача це ще одна річ на полиці, про існування якої він дуже швидко забуде.
У Відні в рамках щорічної кампанії з популяризації читання книжок «Одна книга. Одне місто» за 2024 рік ухвалено надрукувати роман Андрія Куркова «Пікнік на льоду» стотисячним накладом і безкоштовно роздати на вулицях міста. При цьому автора чомусь називають найпопулярнішим (!) українським письменником у світі.
Беручи до рук черговий роман, я довго вдивляюсь в обкладинку, котра завжди несе в собі певне посилання, якийсь натяк або й квінтесенцію написаного, якщо дизайнеру вдалось передати ідею твору. Інколи саме обкладинка дає відчуття чогось недомовленого або й спотвореного настільки, що й читати не спішиш, бо окрім розчарування нічого не очікуєш.
