Чому володіючи високотехнологічними інструментами і мотивованими людьми з вищим, ніж у ворога IQ, ми застрягли в мʼясорубках за посадки? В окопі серед гулу дронів-камікадзе, роботи ворожої арти і авіації, серед безупинних спроб ворога атакувати – це питання не вилазить з думок. Чому Старлінк, «кропива», дрони і 3d технології не рятують? Практично кожен розрахунок, що себе поважає, має на позиції старлінк.
Дрони розвідники дозволяють орієнтуватися в просторі, а дрони-камікадзе чи матеріали для скидів на весільних Мавіках, виготовлені за 3d технологією, ціною від декількасот до декілька тисяч доларів мінусують техніку ціною в сотні тисяч, а то й мільйони доларів.
Наш американський гранатомет з минулого тисячоліття все-одно на порядок краще російського АГС-17. Бʼє далі, має потужніший заряд і камулятивну частину. І не біда, що союзники зняли оптичні та тепловізійні приціли, інтелект українських воїнів та волонтерів включив нашу смекалку і, – кутомір, компас та 
волонтерська програма «Кропива» зробили його дуже точною, практично артилерійською зброєю.
Поява ворожих дронів-камікадзе стимульнула до розробки окопних ребів. Система ситуаційної обізнаності, виявлення ворога, спрямування команд і швидкого відпрацювання працює, щоправда з врахуванням людського фактора. Тобто здатності тих, хто керує боєм і віддає команди робити це адекватно і грамотно, і здатності швидко і якісно відпрацювати тих, хто команди отримує і виконує.
Очевидно хороша високотехнологічна техніка і способи управління боєм вимагають хороших спеціалістів. Майбутнє з врахуванням людського фактору крокує полями війни. Але методи і технології майбутнього буквально застрягли в посадках. Війна майбутнього обернулася в безсенсову і безжалісну війну за залишки невідомих посадок на неважливих ділянках. Квадратні метри в обмін на людські життя.
Досить часто непотрібне чи точно стратегічно не найважливіше дуже легко обмінюється на безцінне – життя найкращих людей країни. Хтось називає це позиційним тупиком, стратегічною рівновагою. Але мені здається це не війна зайшла в глухий кут, це швидше проблема кризи світоглядів носіїв воєнного мистецтва.
Кажуть усі генерали ведуть війни минулого. Тому так багато алюзій на першу світову війну, а способи пошукати відповіді у совєтських генералів-мʼясників і їх нащадка Гєрасімова формують відповідну тактику. Відтак навіть найсучасніша зброя при використанні тактики неандертальців стає палицею і пращею, а мистецтво бою виливається в криваву мʼясорубку.
Апріорна цінність квадратного метра колишньої посадки перед цінністю людського життя теж має відповідні наслідки. Так само як те, що шукають, вимагають і використовують у солдатах. І Q солдата на війні має значити не менше його фізичних даних. Тим паче, що IQ українців на порядок вище, ніж у ворога. Ворог, як колись орда, бере кількістю, концентрацією сили на окремих ділянках, залякуванням своєю безжальністю і готовністю перти до кінця. Тисячоліттями ми протистояли йому, використовуючи тактику динамічної, розумної війни.
Життя солдата завжди цінувалося найбільше. Навіть в «армії смертників» УПА. Бо можна здобути хоч мільйон посадок, але, втративши армію, означатиме втратити все. І навпаки зберегти армію, виснажити ворога маневром, а якщо не вдається маневром, то розумною активною обороною, заманити ворога у пастку і стрімкою контратакою знищити – це розумніші методи війни. Це тисячолітня тактика наших предків.
Щоправда розумною обороною важко назвати абсолютну непідготовленість позицій, відсутність захищених і безпечних доїздів, рокад, облаштованих заздалегідь ліній оборони. Можна скільки завгодно висміювати ворога, але це в нього, а не в нас «лінії Суровікіна», мережа окопів і ліній оборони, бетонування і підготовлені бліндажі.
Звісно, якщо наша тактика передбачає швидкий рух вперед, кожну посадку бетоном не заллєш. Але там, де фронт набрав позиційних форм, інженерно-саперна робота має вестися 24 години на добу. На жаль, цього не видно навіть у прифронтових містах, в напрямку яких ворога спрямовує удари. Тому маємо «фортеці», але не маємо належних фортифікацій.
Але ми бачимо вболівання і переживання за костюм РХБЗ, аптечку, на порядок вище, ніж самопочуття чи навіть життя солдата. Совєтськими методами, навіть оновленими, що є завжди лиш апгрейдом тактики орди, орду не перемогти. Журнал «обліку і збереження солдат, їхньої мотивації, психічного і фізичного здоровʼя» – це має бути ключовий показник для визначення якості офіцера, а не грамотно і каліграфічно розписані журнали обліку журналів. Чи на війні людина перестала бути вищою цінністю?
Думаю ні. Навпаки, чоловік який пішов на війну і точно знав, що не тут шукають «щастя, здоровʼя і многая літа», бо війна це щоденне побачення зі смертю, має бути врази цінніший. Такий підхід, відновлення довіри і взаємоповаги між «окопними» і «штабними», жодним чином не зменшить боєздатність. Навпаки. Солдат який знає, що за нього піклуються, його життя – останнє чим ризикуватимуть, буде проявляти більше впевненості, мужності, даватиме кращий результат в бою.
Тому треба перестати читати опуси болотних мʼясників, краще згадати князівські та гетьманські традиції, статути армії УНР і бойові правильники УПА. У високотехнологічній цифровій війні переможе той, хто швидше розвивається, хто більше мотивований, і, звісно, той, хто правильно визначить головний фронт і напрямок.
В нинішній російсько-українській війні херсонський лівобережний плацдарм, приазовські і причорноморські степи, Донбас, знищення колосальної переваги ворога на воді і в повітрі важливо, але світоглядний фронт, фронт що проходить в мізках кожного — найважливіший. Якщо в війні у полі ми звелися до криваво-болотного борсання в посадках, то на фронт світоглядний, схоже, взагалі не прийшли…
І поки противник скидає світоглядові ФАБи, запускає інформаційні шахеди і детонує інформаційні бомби, ми лиш кволо переважно волонтерськими потугами відповідаємо на кібер та інформаційних ділянках величезного світоглядового фронту. Тому так тяжко і на полі бою, і в тилу. Вже не кажу не те що нульову, а відʼємну роботу служби МПЗ.
І поки на фронті ми рухаємо технічний прогрес, самомотивуємося і дискутуємо про стратегії, бійня за невідому посадку в нікому не потрібній низині триває. І, повірте, витрачається стільки «заліза» і вилітає коштів, що вже не одну армію можна було б спорядити і війну виграти…
А тим часом путін схоже пішов ва-банк. Кавалерійська атаку на Авдіївку, спроба перехоплення ініціативи на фронті шляхом неймовірних втрат ключовою метою має психічну атаку на мізки українців і наших союзників. Сигнал, що путін не зупиниться і будь-якою ціною, не зважаючи на втрати, досягне хоч якогось результату. Ось тут і час злочинцю, який знаходиться в стані гроги і зібрав останні сили на удар, завдати удар у розріз. Добити залишок російської армії в Україні. На десятиліття підірвати їхній потенціал. А ще головніше — добити імперію. Можливо, втримати зараз – це і буде передвісником перемоги. Але тре втримати!
На нашому відтинку фронту ворог теж пре. Але ми його бʼємо. Важко. Але ворог захлинається в своїй крові. Він не метри проходить – він сотні втрачає… Тому треба витримки, волі, впертості. Але й треба швидких змін у війську. У нас є Віра, є Воля, не бракує мужності. Потрібно, як на мене, грамотно це скомпонувати і результат буде. Як і не забувати про головну цінність держави і нації — вояка-захисника.
Юрій Сиротюк
Фото Леоніда ЛОГВИНЕНКА
