У серії «Війна без вибору» львівського видавництва «Апріорі» вийшов роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання». У соціальних мережах вже розгорілася дискусія про цей роман, у якому під час боїв за Ірпінь жінка без пояснень кидає власного чоловіка і зникає з його життя, не пояснюючи мотивів свого вчинку.
У Будинку кіно відбулась презентація поетичної збірки Іллі Чернілевського — поета, музиканта, воїна — «Я птах між тенет». Книжку задумали батьки Іллі — Ольга та Станіслав Чернілевські (і підтримали друзі), щоб продовжити, бодай у слові, життя сина, який загинув від рук окупанта, захищаючи Україну, 6 травня 2022.
Мене тєрзают мутнії сомнєнья, що наступні вибори — то вже між Єрмаком і Арестовичем. Прогрес, звичайно, бо раніше — між гіршим і найгіршим, а тепер — всі найгірші. Ростемо… Єрмача тусовка на Fox-news до такого припущення виглядає «нелівиим» доказом.
Щоб завершити питання МОВИ і ЗСУ… Ірина Фаріон – типова галичанка, яка виросла, живе і тішиться в україномовному середовищі. Говорити українською у Львові це норма, а не вчинок, звичка, а не подвиг, банальність, а не дещо оригінальне.Інша справа бути україномовною в Донецьку, Луганську, Харкові, Запоріжжі, Одесі, Києві… Інша справа, коли всі навколо з дитинства говорять російською.
Не можна під час війни з росією судити людей, які захищають українську мову від руского міра. Можете собі уявити, щоб таке було в Естонії або Польщі? На Ірину Фаріон накинулося багацько – одні, які завжди за владу, якою б вона не була – за те, що Ірина Фаріон різко висловлювалася проти діючого президента, інші просто, по закону натовпу.
Спробую просто розповісти, без емоційних гойдань і надриву, чому дев’ять років мене вабить магія цієї жінки. Я давно не ходив до психіатра, тому мене можна називати божевільним, але я все-таки розповім свою історію. Але спершу хочу процитувати Лесю Українку: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка».
