Ексклюзивна хвиля

Чортівня на «блошиному ринку»

Кожного разу, прибившись до Чернігова, не проминаю нагоди потупцювати «блошиним ринком», що в центральній частині міста. Там – атрибути, запахи і голоси минулого, символами яких з якогось дива постають мені шкіряна командирська портупея, притлумлений запах нафталіну і мажорний жіночий голос із білоруським акцентом.

Не знаю чому саме так, але так.

Чернігівський «блошиний ринок» мене приваблює не менше, аніж, скажімо, Музей мадам Тюссо освіченого інтелігента, якби він раптом опинився в Лондоні.

Мені цікаво дивитися на відшліфовані часом і працьовитою рукою гемблі або рубанки, клевці або молотки, допотопні світильники, бабчині сервізи, дзигарки, що завмерли на тій чи тій годині… Але найбільше диво не речі, а люди, що ними торгують. Якщо, звісно, вмієш придивитись і почути…

Про голих королів і горохових принцес «блошиного ринку» ще хтось утне бестселер, якийсь удатливий, спостережливий письменник, а я, позаяк бракує хисту, і надалі вряди-годи набуватимусь запаморочливим для мене запахом нафталіну.

З-поміж тамтого багатства, усякого і різного, найбільше, що мені цікаво, – книжки. Їх тут завжди високі піраміди і широкі лани. Різні ціни. Від дуже дорогих до непристойно дешевих (Юрій Яновський. Роман «Мир». Оповідання. Серія «Шкільна бібліотека», видавництво «Радянський письменник», 1982 року – 2 гривні (!!!): «… а як візьмете ще одну книжку, то за гривню 50 віддам»).

99 відсотків усього того книжкового асортименту – російськомовна література. Але навіть з-поміж одного відсотка трапляються справжні скарби. Це саме тут за 25 (!) гривень я купив якось «Декамерон» Боккаччо, в дивовижному перекладі Миколи Лукаша, (видавицтво «Дніпро», 1964 рік).

***
Тієї суботи я сторгувався і купив велику, виготовлену ще за совдепівського часу, таріль Баранівського порцелянового заводу. Якраз те, чого мені бракувало для піци в моїх дачник посиденьках. А ось із книжок нічого вартісного не було та й квит.

Аж раптом…
Не може бути… Співець Волині, голова Секції митців культурної референтури проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем у Празі напередодні Другої світової війни, автор трилогії «Волинь», яка кандидувалася на Нобелівську премію, роману «Марія», знаковий письменник української еміграції, котрий, здається, жив у Канаді…

Я кладу свою таріль під ноги, беру товсту, у чорній обкладинці книжку з назвою «Сліди СС» і розгортаю посеред… Що за роман? Не чув про такий.

– А він, письменник сей, хіба що, в СРСР видавався? – питаю немолодого, але спортивної статури торговця, який, напевно, завваживши мій інтерес, то нервово щось шукав по кишенях, то чухав за вухом.
– А пачєму єму нє іздаватца? Канєшно, іздавался. Здєсь два романа в одной кніжкє. Очень інтєрєсниє романи. 20 гривень.

На базарі не торгуватись не можна. Тому для годиться кажу: «15!»
– Нєт! Іменно єту кніжку і на гривну нє уступлю. Ви знаєте, што ето за пісатєль? Ето ж нєвозможно оторватца!
– Та знаю. Нате вам 20 гривень.

Взяв книжку і пішов щасливий. А на розкладці за моєю окриленою спиною лишилась лежати таріль Баранівського порцелянового заводу…

Я про те завважив аж у Києві.
Збагнув, коли відкрив анотацію до романів. «… В книгу украинського советского писателя вошли его известные романы о подрывных, враждебных выступлениях против СССР мюнхенских радиостанций «Свобода» и «Свободная Европа»…»

Що за чортівня?!! Які враждєбниє, що за подривниє?!

І аж тоді мені прояснилося.
Сором залляв писок. Оце так читательник зі стажем, міль бібліотечна! Сплутати Уласа Самчука з… Ростиславом Самбуком!

Сором! Ганьба!
Передпенсійне всихання клепок! Як із такою недоумкуватістю розраховувати на піцу із тарелі Баранівського порцелянового заводу?!.

… Нехай то буде спокута.

Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *