Ексклюзивна хвиля

Грицівське полювання 1978 року на тлі подій у світі

… 1978 рік. Події у світі.
6 січня — В Будапешті державний секретар США передав уряду Угорщини мадярську національну святиню — корону Іштвана Святого. У 1945 році, напередодні окупації Радянською армією, корона була вивезена і з 1951 року перебувала у США на тимчасовому зберіганні…

Так чекали угорці радянського визволення, що ховали усе цінне, щоб не стало надбанням Третьяковської галереї, «ісконно-руской» национальной святині.

11 січня – «Союз-27», пілотований двома радянськими космонавтами В.Джанібековим і О.Макаровим, зістикувався з орбітальною станцією «Салют-6», до якої вже був пристикований апарат «Союз-26». Це був перший випадок з’єднання трьох літальних апаратів.

Життя в Радянському Союзі було настільки чудовим, що залишалося тільки конструктори збирати в космосі….

29 січня — Швеція першою у світі офіційно заборонила використання аерозольних балончиків через їх руйнівний вплив на озоновий шар Землі.

Коли Швеція їх забороняла у країні космічних орбітальних станцій ще милися господарчим милом…

14 лютого — Англійська група Dire Straits розпочала в Лондоні запис свого першого альбому.
У ансамблях радянських клубів продовжують грати на гармошках, хіба зовсім «упороті» неформали сміливо експериментують на… акордеонах.

15 лютого — У Лас-Вегасі Леон Спінкс виграв бій у Мухаммеда Алі і завоював титул абсолютного чемпіона світу з боксу у надважкій ваговій вазі. 24-річний переможець до цього матчу провів лише сім професійних боїв, а Мухаммед Алі утримував свій титул уже протягом семи років.

Майбутній чемпіон світу з боксу Віталій Кличко цього року пішов до першого класу…

16 лютого — У Чикаго запрацювала перша комп’ютерна Дошка оголошень. Програма дозволяла користувачам через модемне з’єднання передавати інформацію на центральний комп’ютер або зчитувати уже залишені іншими користувачами повідомлення; найчастіше вона використовувалась для анонсу запланованих зустрічей. Проіснувала (у модифікованому вигляді) до кінця 1990-х і надихнула на створення інших систем обміну інформацією — чатів та форумів.

Шматок цеглини чи крейди і паркан чи асфальт – наша відповідь буржуйським чатам і форумам. Безкоштовні месенджери в СРСР таки-були, хто б там що не казав!

18 лютого — Пісня «Hotel California» групи Eagles одержала «Греммі» в номінації «Запис року».
В СРСР 20 лютого орденом «Перемоги» нагородили дорогого Леоніда Ілліча Брєжнєва.

16 березня — Члени терористичної організації «Червоні бригади» викрали одного з лідерів Християнсько-демократичної партії, колишнього прем’єр-міністра Італії. Через вісім тижнів його було знайдено вбитим.

Якщо поритися в інтернеті про діяльність «Червоних бригад» і інших ліворадикальних терористичних груп можна дізнатися, яка країна миру і добра, де весело сміялись діти і «касмічєскіє караблі баразділі прастори Всєлєннай» за ними стояла.

27 березня — Після позбавлення Мстислава Ростроповича радянського громадянства, його було виключено із Союзу композиторів СРСР.

От покарали так покарали… З нашого соціалістичного раю вигнали до гнилого капіталістичного пекла…

6 квітня — Заступник Генсека ООН і Надзвичайний та Повноважний посол Радянського Союзу в ООН Аркадій Шевченко попросив політичного притулку в США.

Медом їм там намазано в тій Америці чи що? Ще один надивився на бідування Ростроповича у США і собі вирішив трішки «позагнивати».

20 квітня — Корейський пасажирський «Боїнг-707», що здійснював політ за маршрутом Париж – Сеул, порушив радянський повітряний простір, був атакований винищувачем «Су-15ТМ» і здійснив вимушену посадку на поверхню замерзлого озера Корпіярві біля міста Кемь (близько 500 км на південь від Мурманська). Під час приземлення лайнера, на борту якого було понад сто пасажирів, 2 людей загинуло і 11 поранено.

Збивати «Боїнги» — давня і улюблена традиція «скаженого Івана».

20 травня — Мевіс Хатчинсон закінчила у Нью-Йорку свій марафон довжиною 3 тисячі миль і стала першою жінкою, що перетнула всю Америку, долаючи щодня в середньому по 45 миль (близько 70 кілометрів).

От же ж нема шо їм там у США робити! А сапувала б у ланці буряки в колгоспі, стала б передовою ланковою і не лізла б їй ніяка дурня і голову.

12 червня — Американський серійний убивця Девід Берковіц визнаний винним у вбивстві шестити жінок і засуджений до 365 років ув’язнення.

Цього ж року «естафетну паличку» у Берковіца перехопить знаменитий серійний убивця СРСР Андрій Чикатило…

26 червня — У США запущено перший штучний супутник Seasat 1, спеціально призначений для окенографічних досліджень. Він попрацював на навколоземній орбіті на висоті 800 кілометрів до 10 жовтня, поки не вийшов з ладу.

Радянські космонавти В.Джанібеков і О.Макаров мирно грають на балалайках на орбітальній радянській станції, відпочиваючи після океанографічних досліджень…

14 липня — Радянський дисидент Анатолій (Натан) Щаранський був звинувачений у шпигунстві та антирадянській агітації і засуджений на 13 років позавлення волі (звільнений у 1986-у).

Що воно цього року — як не шпигуни, то дисиденти, не дивно що навіть продавчині сільського магазину були такими «бдітєльними».

19 вересня — Увечері цього дня на залізничній станції Мінеральні Води (Росія) відбулась зустріч чотирьох осіб, котрі у останній чверті 20-го століття визначали обличчя не тільки СРСР, але й світу. Поїзд спеціального призначення, котрий віз в Баку генерального секретаря КПРС Леоніда Ілліча Брежнєва і його помічника Костянтина Устиновича Черненка, зупинився на провінційній станції; їх вийшли зустрічати голова КДБ Юрій Володимирович Андропов, котрий відпочивав у сусідньому Кисловодську, і 1-й секретар Ставропольського крайкому Компартії Михайло Сергєєвич Горбачов. Під час зустрічі, організатором котрої був Андропов, вирішилась кар’єрна доля Горбачова — він сподобався Брежнєву і вже до кінця року був переведений у Москву. Всі ці чотири особи, змінюючи один одного, ставали по черзі генеральними секретарями КПРС і очолювали Радянський Союз аж до його повного розвалу в 1991-у.

Ось що значить вдало зустріти дорогого Леоніда Ілліча.

16 жовтня — Уперше з 1522 року папою римським став не італієць — краківський кардинал Кароль Войтила, обраний на вищий пост у католицькій церкві; він взяв собі ім’я Іван Павло II.

Мало того що не італієць, так ще й поляк, родом із соціалістичної Польщі, став Папою Римським.

5 грудня — З метою підтримати прорадянський режим Таракі, що у квітні захопив владу в Афганістані, Радянський Союз підписав «Договір про дружбу», зобов’язавшись протягом 20 років надавати керівництву Афганістану військову та економічну допомогу. Це, однак, не врятувало Таракі, який у вересні 1979-го був убитий членами Комуністичної партії. А ще через два місяці розпочалась радянська інтервенція в Афганістан.

Афганістан відтоді перебуває у стані постійних бойових дій, а Радянський Союз зникне з карти світу, отримавши міжнародні санкції і за вторгнення до Афганістану зокрема. Все як до цього і після цього – згідно «Договору про дружбу».

25 грудня — в Кампучію вступили в’єтнамські війська з метою повалення комуністичного режиму Пол Пота, який убив від 1/3 до половини власного народу, будуючи комунізм.

Цей тільки убивав власний народ і морив його голодом, у космос не літав, балет «Лебедине озеро» кращим у світі не зробив. Просто будував комунізм…

А тим часом у селі Дмитрівка,
що в Бахмацькому районі на Чернігівщині…

Як і в минулі роки, тут полювання відігравало значну роль у житті населення. Для простого громадянина це можливість урізноманітнити харчування м’ясом дичини та добути цінне хутро, продаж якого (часто підпільний) був добрим приважком до сімейного бюджету.

Хімізація полів тільки набирала обертів і не справляла суттєвого впливу на дичину, техніки було мало. Приватної тим більше. Тому полювання здебільшого відбувалось пішкодрала, хіба хтось з місцевого начальства домовиться про трактор, у причепі якого гурт мисливців їхав на «сафарі».

У повоєнні роки поступово зростає кількість, так званого, «копитного» звіра – козуль, вепрів, лосів. Їх масово розселяли у наших місцях, частина прикочувала сама і добре тут почувалася. Мисливський прес був незначним, оскільки ні зброї хорошої, ні техніки, ні екіпіровки не було. Портрет середньостатистичного мисливця тої пори виглядав так, як зараз змальовують хутірського браконьєра, хоча цей опис давно застарів у принципі.

Отже – хутрова, із зайця чи кроля, а часто армійська шапка-вушанка, кухвайка — (модне пальто епохи недорозвиненого комунізму), найчастіше чорного кольору стьобана ватянка, звичайні штани і кирзові чоботи. Весь одяг мав два терміни вживання – «на роботу» та «поратись». Ніякого спеціального, як зараз, одягу для мисливців ніхто і в очі не бачив. Навіть всесоюзний журнал «Охота и охотничье хазяйство» радив як останній писк совкової моди перешити солдатську шинель на одяг мисливцю.

Ніякого камуфляжу, легких і теплих курток, спеціального взуття, доступного зараз у бюджетному сегменті будь-кому, звичайно ж не було. Тільки кухвайка і кирзаки, тільки хардкор.

Рушниці — здебільшого прості «тулки» — куркові двостволки та серійні «безкурковки». Образ мисливця доповнював запах рідного господарства (у цьому одязі порались, нагадую), легка неголеність і легкий запах елітного алкоголю (самогону з буряка чи меляси) та домашнього самосаду – тютюну чи дешевих цигарок.

Власне, мисливець у лісі чи у полі від простого колгоспника вирізнявся тільки рушницею у руках. Це настільки в’їлося у свідомість, що винятки з цього образу викликали шок.

Одного разу, наприклад, у компанію мисливців, яка зібралась раптово, потрапив директор однієї із сільських шкіл. Тоді ще була «шестиденка», тобто по суботах діти вчилися. Оскільки друзі «висмикнули» директора прямо з кабінету, то на полювання він поїхав у якійсь кухвайчині, яку йому знайшли. Але під нею була сорочка з краваткою та костюм. Поява такого мисливця викликала легку паніку в угіддях у кожного, хто зустрічав цього чоловіка. Одягнутий не за «дрес-кодом», ще й запах від нього не цигарок «Ватра», не перегару, а стійкий запах одеколону. У лісі!!! Точно, перевіряючий якийсь, чи мо міністр якийсь. Краще дати дьору від гріха. Одного з аборигенів, казали, водили після переляку до бабки-шептухи.

Зі зростанням в угіддях кількості лосів радянська комуністична партія та уряд вирішили заробити на цьому валюти (ну, не тільки ж нафту й газ продавати клятим буржуям). Було створено спеціальні мисливські бригади, яким надавались ліцензії для експортного відстрілу лосів.

Стрілець такої «зондеркоманди» мав добути лося пострілом у голову/шию, а вепра – у шию/груди, щоб кляті капіталісти не вдавилися уламком кісточки та й м’ясо щоби мало гарний, товарний вигляд, без гематом та імовірності отруїтись кишковою паличкою. Впольованого звіра тушею везли додому, попередньо випатравши, щоб злегка замерзла. Тоді виділеним для цього транспортом, найчастіше колгоспним, везли до Чернігова. За добуту одиницю держава ще й платила бригаді 45 крб., так що полювалося із задоволенням.

А якщо державна ліцензія була закрита, то можна було купити на колектив. Тут вже стріляй куди бачиш, аби в лося. Радянська людина з’їсть м’ясо, стріляне абияк, тут не до жиру, тільки б «не було війни».

Пізньої осені чи на початку зими того ж таки 1978 року така типова спецкоманда лосятників їхала на полювання. Було те в околицях села Грицівки, нині Талалаївського району.

Коли справу було зроблено, трофеї добуто, згідно з давнім українським фен-шуєм її треба «замочити». Не у значенні «полити водою», ні. Накривається стіл, на який викладаються прості домашні наїдки і ставиться алкоголь.

Королем алкоголю був самогон (це такий український віскі, зі смаком і любов’ю вигнаний з цукрового буряку чи картопельки, зібраної цнотливими українськими дівчатами до сходу сонця на городах, що виходять на південь вулиці, настояний на поличці у комірчині, у сулії, обов’язково затканій кукурудзяним качаном). Запах, смак, післясмак продукту — неповторні, з легкою ноткою мідної трубки самогонного апарату.

Звісно, бригада скинулась м’ятими карбованцями, щоб купити у місцевої самогонниці кілька літрів омріяного продукту. І тут сталося непередбачене. Бригадир запропонував замінити омріяний первак магазинним коньяком. Мовляв, скільки можна, як селюки, все самогон та самогон! Давайте хоч раз, закриваючи сезон, купимо не місцевого самогону, а магазинного коньку. Буде, звичайно, менше. Але ж вип’ємо якісного. Запам’ятається надовго!

Подумали і погодились. І пішов бригадир у сільську лавку села Грицівка купувати коньяк. Продавчиня вже була вдома, бо робочий день давно скінчився, бо вже й поночі, стемніло. Миттю оцінила зовнішність незнайомця: «шапка – вушанка, кухвайка, кирзаки» – наш. Прийшли у продмаг. І тут прибулець раптом просить (чемно, так, гад, не по нашому), продайте мені кілька пляшок коньяку.

Це сьогодні нікого не здивуєш ні текілою, ні ромом, ні віскі в магазині. Коньяком тим більше. А тоді витрачати гроші на незрозумілий народу коньяк — було злочином проти законів логіки і здорового глузду.

Мишва у підсобці магазину від такого закрученого сюжету перестала гризти цвілу хлібину, продавець втратила на мить мову, навіть горобці під стріхою магазину зачаїлися з переляку. У мозку продав чині забарабанив цілий піонерський загін імені Павлика Морозова – «вражина, шпійон американський, супостата занесло в лавку. Може, це сам Натан Щаранський!!!»

Але роки у торгівлі зробили своє. Тітка змахнула шар пилу з пляшок, які роками прикрашали верхню полицю лавки і зі стандартним покерфейсом радянського продавця відпустила товар.

Коньяк був «дві зірочки», нічого надзвичайного, як на сьогодні. Коштував 10 карбованців 50 копійок пляшка. Не дешево при зарплаті 70 – 100 крб. на місяць.

Хлопцям диво-продукт припав до смаку, хоч і мало, але нічого так, пити можна, сказали.

Гуляння відбувалось тут же, у Грицівці, у хаті колишнього лісника, син якого теж брав участь у полюванні. Посиділи гарно, поспівали та й подались додому.

А наступного дня бригадира мисливців о шостій ранку розбудив стукіт у двері. Дід-лісник пішки поночі прийшов розповісти новини. А дороги з Грицівки до Дмитрівки і досі нормальної нема, проста ґрунтовка ярами, лісом, до траси кілометрів 5-6, тоді нею ще стільки ж, як не більше…

Вночі, вже як мисливці поїхали, до хати лісника постукали люди з «гарячими головами та холодними серцями» (якось ніби так казали про чекістів з КГБ). І стали діда розпитувати. З ким ти пив та гуляв, що за гості такі, котрі коньяки серед ночі у Грицівці пють? Прямо як фраза з кінофільму: «наши люді в булошную на таксі нє єздют».

«Бдітєльная» тітка-продавчиня, навчена ще зі школьних років прикладом Павлика Морозова (малолітній піонер, який «здав» чекістам власного батька) «стукнула» куди потрібно. Це ж реально підозріло – мужик у кухвайці і кирзаках(!) чемно (!!) купує коньяк (!!!), якого ніхто й ніколи тут не купував. Точно, шпигун і диверсант.

Лісник розповів усе, як на допиті в гестапо – так, були. Так, пили. Так, коньяк. Мисливці то, дмитрівські, план виконували, син мій теж з ними був, пили у мене вдома…

Довелось бригадиру мисливців заспокоювати діда-лісника, відпоювати чаєм, чи чим там уже відпоюють у таких випадках. Врешті-решт, щоб двічі не вставати, купив дід мішок (не жарт) хліба та й поїхав з попутною машиною додому. А хто вже і як заспокоїв «таваріща майора», який, мабуть, сподівався вчепити нову зірочку на погони, у нашій історії залишилось невідомим.

Такими були реалії радянського минулого. Ковбаса по 2.20 крб., яку ще спробуй, купи, хліб тільки чорний або білий, але мішками. Взуття та вдяганка одного асортименту на весь СРСР. Коньяк, як нечувана розкіш і «бдітєльні» радянські громадяни, які ворогів народу відчували навіть серед покупців сільської крамнички.

Сергій Балашов
(зі спогадів мого старшого товариша і друга С.Г.Ф.)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.