Є речі, які важко коментувати. Як важко коментувати психічні збочення. Що там відбувається в голові психічно хворої людини — невідомо. Там суцільний морок… Але якщо це збочення набуває соціального характеру та ще й транслюється на весь світ одним із найрейтинговіших каналів — це вже діагноз для суспільства. Скоріш за все — невиліковний.
Страшна хвороба, якою вражене наше суспільство має назву «кварталізм».
І про це трохи докладніше.
Коли почали сміятися над першими особами держави, це здавалося зухвалим і сміливим, але поступово закрався сумнів, що ця зухвалість має якийсь нездоровий характер, щось на зразок соціального мазохізму.
Потім, згідно Вікон Овертону, коли неможливе переводиться в розряд можливого, почали сміятися над тим, чого не допускає загальнолюдська мораль — над фізичними вадами людей, над дефектами їх мовлення, особливостями їх поведінки…
Але й цього згодом здалося мало — і ось уже в епіцентрі нещадного висміювання опинилася культура цілого народу, його національний характер, одяг, мова…
Мені весь час здавалося, що це просто певна провокація купки зухвалих людей з метою дізнатися межу нашого терпіння — коли ж нарешті ми зрозуміємо, що давно перейдено всі межі і поставимо цих блазнів на місце.
Але, схоже, що все відбувалося за класичними канонами психіатрії — коли не божевільний не здатний визнати, що він божевільний, а навпаки — весь світ довкола нього з’їхав з розуму…
Отож, я стверджую, що наше суспільство психічно хворе. Хворе до такої міри, що ніколи не зможе цього усвідомити і визнати. І найулюбленіші розваги цього суспільства — є мерзенними збоченнями з точки зору здорової психіки.
І ось останній факт, який є апофеозом цього жахливого анамнезу нашої психічного нездоров’я. Ми досі ще не сміялися над людьми, які зазнали лиха — захворіли на онкологію, втратили рідних чи близьких або залишилися без даху над головою? То чому б не посміятись!?
Гумористичний «шедевр» кварталівців на сцені НПМ «Україна» — «Горіла хата» — це яскраве підтвердження психічного збочення тих, хто придумав цей номер, і тих, хто реготав у залі…
І не треба тут говорити про сатиру у бік можновладної особи з команди колишнього Президента. Сатира — це жанр МИСТЕЦТВА, побудований на певних естетичних і моральних засадах.
Те, що подавалося зі сцени, було демонстрацією якогось гидкого і пафосного перфомансу: якби, приміром, якийсь божевільний на сцені привселюдно спорожнявся, а потім поїдав своє лайно, пригощаючи ним глядачів….
Приблизно, таку огиду викликає цей жахливий номер.
Але найганебніше те, що для цього сеансу копрофагії вивели на сцену артистів Національного Академічного Народного Хору імені Вірьовки — уславленого колективу зі світовою славою, який є гордістю і втіхою України. І ці, немовірно красиві українські жінки і дівчата в національному вбранні, згодилися взяти участь у цьому ритуальному публічному знеславленні української пісні.
І заради чого?!
Заради кількох хвилин у жахливому акті людського морального падіння?!
Невже така слава і такі ефіри потрібні українському мистецтву? Невже заради однієї миті такої слави варто було втрачати свою честь і гідність, віддаючи її на поталу брудним політикам, які в боротьбі за владу в нашій країні давно переступили будь-які межі закону, моралі, а тепер уже і психічної норми…
Отож, ми, всі разом, подолали ще одну відмітку падіння в безодню. І не помітили цього. Біс із нею, з цією копрофагією. Що нас чекає далі в кварталі? Інцест? Зоофілія? Некрофілія? Сміятись, так сміятись!
Анатолій Матвійчук
