80-ті…
Союз здається непорушним, «контора» не дрімає – «пасе» всіх. Але старі генсеки якось швидко вимирають, «система» вже потріскує і йде на не критичні компроміси…
Тому журфак КДУ — солдати слова — міг вже й «козу» поводити в позарелігійний Новий рік.
Де водили?
Вистави на Хрещатику, у вагонах метрополітену, йшли до декотрих викладачів університету, чекали нас у 20-25 письменників радянської України…
І тут – нюанс!
Якщо студент родом з Півдня, де подібних колядок не бачив і не чув, та ще — не маєш голосу і музичного слуху, але вперто хочеш бути «як усі», то для таких була найкраща роль – «КОЗА».
Ти — не співаєш, ти – інкогніто. Біжи, стрибай, танцюй, як вмієш, дорослих буцай сміло… Бо це, звісно ж, роль, роль відповідальна, тому старайся, ефектно падай на підлогу, навіть там, де воно й не до ладу, і поки Лікар, а це — Володимир Земляний, чаклує над тобою, лежи, віддихуйся, і знову — в «бій», де головне: маленьких — не лякай, квартири — не громи, і тоді буде ШО нести міцному міхоноші з Воркути — Володимиру Нечипоруку.
Це потім, в Новорічну ніч, ти мусиш пити й пити, і випити аж літрів зо п’ять — не алкоголю, а звичайної води, яку ти втратив, яка вийшла тобі з потом в танцях, у теплій шкурі біля гарячих батарей в привітних оселях…
На оцьому фото – отой молодий, ліворуч, з вусами — не один з нас, студентів, ні, він наш викладач — Юрій Васильович. Ми всі його любили, бо, хоч він наш ровесник, але ЗНАВ УСЕ, чого не знали ми, при цьому — скромний, доброзичливий, без будь-яких наїздів проти нас.
Як з часом ми довідалися, наш ідеальний Юра — відомий поетичний хуліган: Юрко Позаяк, Юрій Васильович Лисенко.
Я не літературний критик, але пам’ятаю відчуття, даруйте, «хулігана».
… В Івана Драча затримувались надовго, бо довго пригощав, писав автографи, і міхоноша мав роботу…
… Ліна Костенко була останньою у черзі, бо так вона просила, щоб ми від неї вже нікуди не поспішили і разом з нею заспівали все, що знаємо.
То була для нас найвища честь, тому так і робили…
Василь Яцура
Така чудова, цікава історія… Уже історія..