В Україну прийшов знаковий (сьомий) січневий день.
Вітаю!!! Саме цього дня понад 90 ріків тому народився славний український поет Микола Негода (1928 – 2008).
Мама, правда, записала його днем 9-тим, щоб свято «хлопцю день народження не перебивало», щоб жилося щасливо.
Це отой Коля – розповім, як він мені сам розповідав — якого мама викинула з домівки, коли вся сім’я помирала від голоду у 1933-му році… І тим… врятувала життя своїй дитині. Бо на смітникові його підібрав залізничник. Зігрів, нагодував, повернув до життя, а потім віддав у дитбудинок…
Це той Коля, якого ми бачили, з великими очима, у шкільних підручниках. Він у 14 років був партизаном-розвідником…
І він, той Коля, не тамував у свому серці жодних образ на свою маму. Вона, до речі, розшукала його уже підрісшим…
Відомий письменник, поет і громадський діяч. Це той Микола Негода, який написав пісню «Степом».
На отсьому фото — він поруч зі мною та з композитором Анатолієм Пашкевичем, який написав музику до цієї Божої пісні. Це — у день 75-ти річчя поета в Черкаському театрі.
А над нами портрет Василя Симоненка, його забажав тоді вчепити сам Микола Негода, бо «назавтра буде день народження Василеве»…
Микола Негода завжди між оцими святими поетами-Василями. У житті земному і небесному. Бо вчора день народження було у Василя Стуса.
Василь Нечепа
P.S.
… Мав нагоду мешкати в одному готельному номері у Каневі з цим гарним поетом і чоловіком. Багато говорили про поезію, про написання ним пісні «Степом, степом…». Відчувалося, що за Поетом недремно стежили.., тому у Черкасах на могилу Василя Симоненка довелося їхати мені самому…
Василь Піддубняк
P.P.S.
Можна шанувати поета Миколу Негоду і 9-го січня.
Так у паспорті записано. Хоча насправді він народився 7-го січня.
… Після тяжкої його хвороби я привіз до Черкас унікальні ліки. Лікарі, ніби ризикуючи, приписали йому. Всі чекали одужання. Коля не вставав. Я потелефонував Віктору Клименку і ми полетіли до Черкас Колю піднімати. Так ми цього партизана називали.
… Дружини вдома не було. Ніхто не відкривав… Я бив у двері і кричав, що двері виламаю. Так ми підняли його з ліжка. Він підійшов і відкрив нам двері. Дружина, як побачила, вхопилася за голову — Микола з Нечепою ХОДИТЬ по хаті. Тоді я і повіз його на могилу Данила Нарбута. Йому про Данила не говорили, що його вже нема. Миколу я тоді навчив ходити під пісні та передав йому деякі таємниці характерництва. Ожив наш Микола ще раз! І написав нам купу прекрасних поезій.
ВІЧНА ПАМЯТЬ ТОБІ, БРАТИКУ НАШ СТАРШИЙ!
Василь Нечепа
