Очевидно, всім не догодиш.
Хоча це таки не те місце і не той випадок.
Те, що блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній згадав сьогодні при чуйних вухах Його Всесвятості Патріарха Константинопольського, що Українське Христянство таки почалося на більш, ніж століття раніше од «канонічного терміну», схваленого московськими «побєдоносцевими», — ще з князя Оскольда, — ἄξιος.
Те, що із синівською любов’ю воздав хвалу святійшому Патріархові Філарету, — ἄξιος. Те, що подячно-молитовно пом’янув світлої пам’яті Патріарха Мстислава і Митрополита Володимира (Сабодана), — ἄξιος.
Те, що «забув» при цьому згадати вустами святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка), — сум і мирська, кланова суєта політики. Чи аж надто сліпа синівська любов.
Валерій Ясиновський
