В одній нещодавній дискусії про ролю російської мови в Україні мій опонент сказав таке: “Не втомлюватимуся повторювати — російська мова ні Путіну, ні Росії не належить! Цією мовою освоєна значна частина внутрішнього всесвіту. Чому я маю віддати все загарбнику й відмовитися від частини себе?”
Ось що я відповів йому: “Ваша вперта припнятість до російської мови, (що́ ви для себе вважаєте органічним!!!) свідчить про неповноту або спотвореність вашої національної ідентичности. Ви не повною мірою українець, а якось на половину, так би мовити, український росіянин. І зовсім не тому, що володієте й послуговуєтеся російською мовою. Я теж досконало знаю і можу, коли треба, розмовляти російською. Причина в иншому.
Ви ототожнюєте себе з російською мовою, почуваєте її чимось своїм, рідним. Для вас Шекспір, Данте, Бодлер великі, але чужі, а Толстой, Достоєвський, Чехов великі і рідні. І Шевченко для вас рідний, і Леся Українка. А для мене всі вони рівною мірою чужі, а от Шевченко, Леся Українка — рідні.
Себто ви частково українець, а частково росіянин. Ось чому я стверджую про неповноту й спотвореність вашої ідентичности. Чому це погано? Та тому, що ваша і таких українців, як ви, духова повязаність з російською культурою перешкоджає утвердженню української ідентичности, а, отже, й української культури, позаяк будь-яка культура може повнокровно розвиватися лише тоді, коли рухається самостійно, власними ногами, своєю окремою дорогою, а не тримається за чужого воза і йде за ним, як за дороговказом, наслідуючи всі його порухи.
Така наслідувальна культура — вторинна, неориґінальна, здатна продукувати лише копії. Великий французький скульптор Бурдель якось сказав: “Я ніколи би не став великим, якби у свій час не пожбурив на смітник усе те, чого мене вчив мій великий учитель Роден”. Так само і ви маєте визначитися, що для вас дорожче: українська вишиванка чи російська косоворотка?
І якщо рідною визнаєте Україну, то мусите позбутися всякого ототожнення себе з Росією і всім російським, в тому числі і почуття споріднености з російською мовою. Якщо, ясна річ, хочете, щоб культура вашого народу розцвіла і виявила для світу всю свою досі не реалізовану на повний розмах велич.
Володимир Яворський-Волдмур (В.Н. Ясмин)
