Праворуч станції метро «Арсенальна» стрімко спускається доріжка до Паркової алеї. Далі, понад Парковою алеєю – ліворуч Зелений театр, а на горі колись була церква Святого Миколая.
Це місце віддавна облюбували художники: згадаймо хоча б акварель «Аскольдова могила» Тараса Шевченка (1846 р.), або ж картину Івана Їжакевича «Могила Аскольда».
Минулого століття з’явився довідник М. Захарченка, в якому читаємо: «Довкола церкви, спускаючись уступами майже до Дніпра простелився величезний квітник із клумбами тінистих дерев, чарівних троянд та інших пахучих квітів. Серед буйних газонів виднілися надгробні пам’ятники з білого мармуру. Вся Аскольдова могила обведена кам’яною огорожею. Із боку Миколаївського узвозу тут збудовані в давньому стилі кам’яні ворота і невеличкий кам’яний будиночок для церковного причту».
У цьому урочищі згідно літопису поховано князів Аскольда та Діра, «погребоша на горі, єже ся нині зовет Угорскоє».
Через 50 років велика княгиня Ольга тут побудувала дерев’яну церкву Святого Миколи і близько 1036 року тут засновано Микільський жіночий монастир, де, як припускають історики, провела свої останні дні мати преподобного Феодосія Печерського.
А в 1690 році за кошти гетьмана України Івана Мазепи було збудовано п’ятибанну кам’яну церкву з хорами і дзвіницею – Військово-Микільський собор. На жаль, його зруйнували більшовики. Була і дерев’яна церква на Аскольдовій могилі при цвинтарі, який із 1786 року став загальноміським.
Тут були могили відомих у Києві письменників, політичних, громадських, духовних діячів. На Аскольдовій могилі упокоївся Василь Федорович Симиренко, промисловець, який виділяв десятину від своїх прибутків на розвиток української культури, підтримував видання «Киевская старина», «Рада», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник». Він виділяв кошти для друку праць М. Драгоманова, М. Коцюбинського, М. Грушевського, фінансував хор М. Лисенка.
На Аскольдовій могилі поховано архімандрита Єпіфанія, Микільсько-Пустинно-Слупського монастиря, Г. Петрова, директора училищ Київської губернії, М. Юзефовича, поета, архівіста, який очолював Київську археологічну комісію, П. Андрієвського, редактора київської газети «Зоря».
На цьому цвинтарі знайшли свій останній притулок письменники: Е. Гулак-Артемовський, Д. Кантемир, А. Маркович, М. Подолинська, Ф. Рилєєв.
Неподалік цього місця внесли на пароплав прах Шевченка на шляху до місця його останнього спочинку, про що нагадує пам’ятний знак на набережній.
***
У березні 1918 року на цвинтарі з’явилася свята могила – братське поховання Героїв Крут, які загинули в нерівному бою з червоною бандою Муравйова. Знаменитий хор Олександра Кошиця відспівав панахиду над київськими юнаками, а поет Павло Тичина написав болючі і пророчі рядки:
На Аскольдовій могилі поховали їх –
Тридцять мучнів українців, славних, молодих…
На Аскольдовій могилі український цвіт!
По кривавій по дорозі нам іти у світ.
В 1934 році в наказі більшовицького комісара освіти В. Затонського голові міськради Гінзбургу зазначалося: «Аскольдову могилу треба як кладовище ліквідувати, церкву закрити. Надгробні пам’ятки використати як матеріал для будівель та оформлення парків тощо. Бажано, щоби мармур у великих кусках було використано як матеріал для скульптур, а то, приміром, не могли донедавна знайти шматка мармуру, щоби замовити погруддя вождів революції».
Бандитська влада, мов смерч, змела та сплюндрувала це кладовище, каменедробарки трощили надгробки на друзки, плити могил ішли на бордюри тротуарів колишньої вулиці Кірова. Цвинтар облаштували під парк відпочинку, а церкву, зваливши баню з хрестом – під парковий павільйон.
«Помилували» могили лише акторів М. Соловцова й М. Глєбову, льотчиків П. Нестерова та Є. Крутеня, колекціонера старожитностей В. Тарновського, громадського діяча С. Подолинського, прах яких перенесли на інші кладовища.
На Аскольдовій могилі було знищено 2000 поховань!
Тільки з 1979 року Аскольдова могила стала філією Музею історії Києва, його парковим павільйоном. Відтоді розпочалося відтворення і реставрація музейного комплексу «Аскольдова могила».
29 січня 2012 року на Аскольдовій могилі, в тому місці, де у березні 1918 року були урочисто поховані тіла 29 розстріляних гімназистів і студентів на станції Крути, встановили пам’ятник Героям у формі гранітного хреста з тризубом. На пам’ятнику розміщено цитату з Євангелія від Іоанна «Найбільша любов — життя покласти за друзів».
Вічна пам’ять юним Героям Крут, що віддали життя за незалежність України!
Володимир Проценко
