Вперше я побачив гру Богдана Бенюка у 1989-му. Це була вистава Андрія Жолдака «Момент» на малій сцені театру Франка. Коли стикаєшся з чимось Великим… по-справжньому Мистецьким… завжди впадаєш в транс, культурологічний шок….
«Як таке можливо?», «Генії серед нас!», «Живу в один час з великими людьми, що творять епоху» — думки приблизно такого штибу крутяться в голові.
Потім було особисте знайомство і честь зіграти разом в телевиставі за мотивами творів Хвильового, феєричні вистави Жолдака, прем’єри у Франка, антрепризі Бенюк&Хостікоєв, зустрічі на барикадах Майданів, телепроєкти і кожен раз те саме, як у 89-му — Людина Легенда, людина Епоха…
Але ж він отут поруч… можна підійти щось сказати, потиснути руку, пожартувати на професійні і не дуже теми і він завжди СПРАВЖНІЙ!
Мудрий, часом хитрий, часом нашорошений, часом замкнений, веселий, сумний, галасливий і тихий — він втілює саме ЖИТТЯ, на сцені як у житті і у житті як на сцені. І нема в тому фальші, і нема в тому штампів, награних емоцій.
Може хтось знає Вас іншим.., але я знаю Вас саме таким і кожна наша зустріч є ЩАСТЯМ!! Дай Вам Боже довгих років життя ВЕЛИКИЙ АРТИСТЕ!!! З Днем Народження!!
Антін Мухарський
