Жнива. В густих житах жниварка,
і сива хмарка над житами,
і зовсім юна газетярка,
і зовсім зайвий олівець.
І зайва правда
того прогнозу, що назавтра
накаркує дощі.
І зайва лжа,
що ми на цій землі транзитом…
(Оксана Сенатович. Чоловік з трояндою. К. 1988)
Я перечитав уважно дві збірки Оксани Сенатович (1941-1997) з п’яти нею написаних для дорослого читача (дебютувала 1961; перша збірка 1968 — «Голубий голос», 1984 і «Чоловік з трояндою», 1988).
Її манера написання віршів зовсім не поетична. Не скажу за вірші для дітей, окремі з прочитаних залишають 
мене на роздоріжжі думок. Це прозопис буднів, весь синтаксис епічний, не ліричний, хоча є несподіванки, як от цей вірш, чи вірш “Бути собою” (повторений в обидвох з названих мною збірках) і “Вічна мандрівниця” із збірки 1988 року. Небагато, але є.
Тут я прихильник думки Ігоря Калинця, яку він мені сказав на одній із презентацій 1993 року, коли у збірці є один добрий вірш, то книжечка віршів себе виправдовує.
Я бачив Оксану Сенатович єдиний раз, 1 липня 1994 року в Палаці Мистецтв на Коперніка у Львові, де пройшла презентація 1 тому творів Василя Стуса. Була вся в чорному, чи то ще був траур за чоловіком Володимиром Лучуком (1934-1992), не скажу, але якась богемна розгубленість і покинутість були виписані на її обличчі.
Так мені видається, що Оксана Сенатович, ця пещена єдина дитина батьків-вчителів і кохана жінка, не зуміла протистояти життєвим втратам і викликам початку 90-х. А талант у неї був…
Євген Баран
