Завжди переконую себе не дивитися нових українських фільмів, бо, здебільшого, це розчарування і прикрість, бо й сам ніби стаєш причетним до ще однієї ганьби. Але ж сподіваєшся — «а раптом…». От і вчора натрапив на фільм «Черкаси» на одному з телеканалів. Тема, здавалося ж, яка — спротив московському окупанту при захопленні ним Криму!
Того Криму, що став синонімом державної української немочі і суцільної зради. Ну викрешіть же бодай на екрані іскринку… Що були і там круті хлопці, а не суцільні тюхтії. Бо вони ж таки були, більш ніж переконаний! Ось тобі гроші, хай і невеликі, та все ж… Бери і фільмуй, вклади всю душу і своє вміння! Якщо не на полі бою, то, бодай, на екрані…
Е, ні, знову те саме.
Професійна й ідейна безпорадність, яловість думки, нуль естетики і чергова профанація чи не найсвященнішої теми для митця — захисту рідної землі! А щоб вам усім руки повикручувало — отаким укррежисерам і режисрятам! Не беріться, як не можете, бо крім гіркоти ваші «шедеври» нічого не здатні викликати!
Та й це, виявилося, не останнє кінорозчарування, що було вчора. На доважок телеканал «Культура» підкинув ігровий телефільм про Северина Наливайка — одну з найсакральніших постатей української історії. Чогось ганебнішого давно не бачив. Якесь кіношоу про козаків-довгоносиків. Бідна наша історія, справді таки — без брому не лише читати, а й переглядати її не можна.
Олександр Божко
