Увімкнув біографічний фільм про Толкієна.
Там все, звісно, хорошо, життєва драма, класична британська школа виключно для хлопчиків, Оксфорд, готика, гарні і високопарні студенти з проборами в ниточку і з претензією на геніальність…
… Шахи, регбі, бібліотека з мощними фоліантами, створення штучних мов, на основі давніх і врешті створення детальної альтернативної реальності, в якій і зараз існує до*уя і більше людей.
І, вже не знаю чому, пригадалось мені чому я цього Толкієна так до кінця ніколи і не прочитав. Цей суттєвий прокол обумовлений карколомною життєвою драмою, яка стряслась у мене на очах.
Бо коли я вчився в коледжі, у нас ці всі ігрушечники були дуже популярні. І якось різко, нараз, коледж заповнився ельфами, гномами, хобітами, чєловєками і магами, разом з орками і гоблінами, яких і так було до*уіща в навколишньому середовищи.
Це все різко перемішалось з уже існуючими панками, з поморанчовими ієрокезами, атавістичними хіппі з хайратниками, рейверами, рокерами у шкірянках і значках, і просто різнокаліберними ує*анами.
Субкультурний двіж був маленько розбавлений. Короче, хтось розпустив без спросу знімальний майданчик фільму Пітера Джексона і сказав: давайте, ідіть йо*ніть пива у дворі з чуваками, скільки можна тупити? Зауважу, що реакція у ігрушечників по життю, чомусь, була не дуже і ось чим все це закінчилось.
Завагітніла дєвочка-хобіт.
З характерною кличкою Примула. Хто щасливий отєц було чомусь не зрозуміло. І для розслідування цього інциденту на місце злочину, з малої батьківщини дєвочки-хобіта, промислового міста, типу Павлоград, вже не пам’ятаю точно, прибула бригада у складі тата хобіта і її дяді Міши.
Два жилистих представника робочого класу з металевими зубами, руками як лопати і без малєйшого розуміння хто кому приходиться і хто кого ї*ав в Средіземьі.
Тато хобіта і дядя Міша почали діяти решительно.
Спочатку було розгромлено гніздо ігрушечників у гуртожитку коледжу, де проживала дєвочка-хобіт. І звідти почали доноситись тривожні звістки, що, мол, шухер, пи*дять всю хобітляндію і під роздачу попадають зовсім вже непричетні до двіжу люди.
Звістки настільки тривожні, що була навіть роз*обана і зачинена відома вінтоварня в одній з кімнат. І два активних і геніальних хіміка після повзання по підлозі в уламках реторт і змієвиків, різко з’ї*алися з міста на електричці у віддалені від цивілізації місця.
Потім тато хобіта і дядя Міша, після збору в такий засіб первинної інформації про батьківство, з’явились безпосередньо в коледжі і перекрили всі входи і виходи. Тато орудував з парадного входу, дядя Міша заходив з тилу.
Таким чином вся хобітляндія, яка думала відсидітися на парах, попала в залізні клещі. І деякі намагались, навіть, вистрибувати у вікна першого поверху, але на них перед цим наварили залізні грати, в контексті попереднього інциденту, коли на учнівський дискотеці був от*ижжений препод, який відповідав за порядок, бо у вікна позалазили гопніки з окрєстних ПТУ.
Короче, тато хоббіта і дядя Міша пройшлись по аудиторіях караючим вогняним смерчем, натягуючи всім ельфам, гномам і хобітам на *опу око Саурона. В результаті допитів з пристрастієм, страшних криків, мату і лютого по*ижжування кандидатів, було з’ясовано три щасливих претенденти на батьківство. Як на підбір — ельф, гном і чєловєк. Суворий кастинг продовжився далі. І, врешті-решт, колегіально, було вирішено, що то, як не дивно, гном по кличці Дубощит.
Гнома швиденько взяли в оборот, провели закріплюючу виховну роботу, зіграли молодіжну свадєбку за сто баксів і страсті помалу вляглися.
Дєвочка-хобіт згодом залишила коледж, бо треба було народжувати. Гном теж, бо треба було заробляти на це гроші.
О*уівше Средіземьє довго відходило від страшного разгрому, так і не змогло зализати рани, зіграло пару разів на гитарах і сопілках композицію «Зєльониє рукава» і розпалось, як картковий будинок.
А Толкієна я так і не дочитав.
Бо вже якось стрьомнувато було. Така от типова оксфордська історія. З готикою, регбі, шахами і монументальними фоліантами з бібліотеки.
Олеха Манн
