200 років від народження Пантелеймона Куліша…
Мабуть, самого «недопойнятого» українського письменника і самого «нечитаного» серед всіх класиків…
«Народе без пуття, без чести, без поваги» — так звертався Куліш до народу. Тож йому цього досі не можуть пробачити навіть ті, хто ніколи не перегорнув жодної кулішевої сторінки.
Він то писав не про останні вибори, а про вічну ходу української людності по якомусь магічному і дурному колу… Так старий, вже байдужий кінь ходить по діаметру і крутить колесо, не тямлячи що він робить, нащо, і з якою метою…
Медитація дурня…
Втім Куліш – дуже сучасний. І «Чорною радою», і оповіданнями «за жизнь», і поезіями.
Та я й сам Куліша довгий час зневажав.
Передусім через студентське захоплення Донцовим, який Куліша сильно не толерував. Пізніше вже стало зрозуміло: Донцов писав плакати. Куліш – робив культуру.
На щастя, у однофамільця Куліша з кулінарної сфери доля склалася щасливіше. Навіть піонери совєцького союза варили свій куліш 19 травня. Куліш їли і ті, хто не читав Пантелеймона Куліша ніколи. Це природньо… Жерти нам понятніше, ніж читати…
Якось у одному готелі Франції мені запропонували нову модерну страву – «міллєт», з кропом та іншими травами…
— Табулє – сказав чоловік з ресторану.
— Це називається «куліш», — кажу я йому. — Козацький, давній куліш… Ліцензія є у вас, до речі, на нього?
Він то запам’ятав і запропонував мені «kulish» вже наступного ранку… З круасаном…
— За круасан до куліша, — кажу йому, — на Запоріжжі в давнину стинали голову без суда і слєдствія, а якщо таке траплялося під час військового походу, то закопували в землю наживо…
Більше він до мене не підходив…
Віталій Чепинога
